32-й вийшов з оточення, є вбиті, полонені та зниклі безвісти вінничани
із Нацгвардії. Хто відповість за цей котел, воду ціною людських життів
та брехню солдатським матерям?
ВОНИ ЖИВІ! Але не всі… Страшна історія оточених на 32-му блокпосту вінничан буцімто закінчилась у ніч із понеділка на вівторок о 22.23… Можливо, Бог таки почув молитви і сльози матерів цих хлопців, які благали у небес, Президента і чисельних командирів про спасіння бійців 32-го. Можливо, просто закінчились вибори і влада вимушено здала ще один клаптик землі України? Цього разу не ціною Іловайського котла, де в рідній землі залишилась щонайменше тисяча солдатів. Цього разу під тиском родичів, журналістів та волонтерів командування таки дало наказ не вмирати, а вийти… Чому не воювали? На це запитання знають відповідь, перш за все, сотня вінницьких бійців Нацгвардії та десантники із 80-ї бригади, яких кинули в цю м‘ясорубку. Але вони вистояли, вижили без води і хліба, не здались, навіть після 4-х ультиматумів сепаратистів…
Про оточення 32 блокпосту було відомо ще 5 вересня, коли там не було бійців спецбатальйону частини 3008 із Вінниці. Це сьогодні його більше немає на карті АТО. А коли туди заходили наші хлопці для підмоги десантникам під Сміле, командування обіцяло їм танки, важку зброю і постачання. Але у дивного перемир’я свої не менш дивні закони, і необстріляних вінничан кинули прямо в бій без правил і честі — із снайперами, цілодобовими обстрілами, поливанням «Градами», танками і чеченцями за 300 метрів від їхніх землянок.
А ще у наших хлопців, які пройшли лише півторамісячні навчання в Тютьках, не було патронів, води, валянків, а головне — чіткого наказу бити ворога… Лише традиційне «Тримайтесь до третьої,.. до 5-ї.., до завтра.., до кінця виборів.., хоч до ранку…»
А рятували оточених вінничан із Нацгвардії не генерали, РНБО і заспокійливі заяви «спікерів» з телевізора, які півтора місяця відверто брехали їхнім матерям, жінкам і навіть Президенту про ситуацію «на контролі», підвезену воду та відсутність ворожого кільця… Бо цю сотню бійців — наших синів, чоловіків і братів – рятували дзвінки з мобільних телефонів рідним, віра, молитва і штурмування високих кабінетів.
Так було минулого тижня, коли жінки бійців 32-го прийшли до губернатора Олійника. Коли вони піймали під ВДТ нардепа з «Батьківщини» Соболєва і в день виборів віце-прем’єра Гройсмана прямо на дільниці голосування.
– Врятуйте хлопців, їх не випустять, у них нема води і чим стріляти по танках. Володимир Борисович, наберіть Авакова чи Порошенка — робіть щось! Там же, на 32-му, вінничани! — криком кричали дві жінки на зустрічі в 10-й школі із Володимиром Гройсманом.
До честі екс-мера Вінниці, в його мобільному швидко знайшовся номер командира 32-го блокпосту, командувача АТО на Луганщині та «Першого» — Петра Порошенка. Чоловік однієї із жінок — боєць Бевз – знайшовся не на 32-му, а 29-му посту. Але кризова ситуація про оточених земляків до Гройсмана дійшла вже не від генералів, офіцерів та спікерів… Бо так кричати, благати і плакати може лише згорьоване материнське серце, яке не купиш за рублі ФСБ!
Що змінилось у ті хвилини після дзвінків віце-прем’єра на передову – сказати важко, але вночі першу за два тижні воду (200 літрів) хлопцям на 32-й таки доставили… Як пізніше з’ясувалось, ціною життя ще двох десантників, які заживо згоріли в підбитому БТРі. Жінок ці перемовини трошки заспокоїли, але кардинально на ситуацію не вплинули. Назрівало важке рішення — воювати чи відступати…
Дорога від Лисичанська до 31-го блокпосту називається «дорогою життя». Вона проходить по «умовно звільненій території» і постійно обстрілюється. Місцями «сєпарскіє» села знаходяться на відстані кількох кілометрів … Їхати можна, але дуже швидко. Цією дорогою підходить підкріплення, доставляють продукти, бека… 32-й блокпост був крайній, він знаходився за 10 км від 31-го та основних сил. І остання два тижні дорогу від 31-го на 32-й вже називали «дорогою смерті». Терористи обстрілювали всі транспорти постачання і остаточно замінували всі підходи! Оборонятися проти 22-х танків на 32-му фактично було нічим — старі гранатомети, шість бетеерів «четвірок» з 30-міліметровою, аж ніяк не протитанковою, гарматою, з яких тільки два на ходу і тільки один стріляє… Стрілецьке озброєння. Запас патронів і гранат — на кілька годин бою. Противник міг би запросто розгромити цей гарнізон, закатати їх в землянки танками чи «Градами», але запропонував піти. Не в понеділок, 27-го, а раніше. І наше командування думало, поки в полі навколо блокпосту тижнями лежали тіла вбитих українських солдатів та офіцерів. Таким тут був хиткий мир заради виборів…
І 27-го, пізно ввечері, коли купці сміливців із блокпосту сепаратисти дали годину на вивезення трупів, нарешті прийшов наказ «Відійти!»
Звісно, це радість для родин 110 бійців, життя яких вдалось зберегти! Але поразка для армії та генералів, які так бездарно загнали наших хлопців у черговий котел і безбожно брехали всій Україні весь цей час… Адже кількість і прізвища загиблих навколо 32-го досі замовчуються! Доля зниклих безвісти, таких, як син Михайла Івановича з Вінниці, досі невідома. Радість і сльози горя неможливо розділити…
– Так, хлопці з 32-го блокпосту — чудова незламна Нацгвардія з Вінниці та десантники 80-ї бригади – зараз ідуть в баню і отримують свіжу білизну, – написав волонтер Юрій Бутусов у перші хвилини їхнього виходу. — Вони в тилу. І навколо вода — стільки води! Були дні, коли дорогоцінну воду ділили по ковтку, а зараз!.. Сховатися від холоду було ніде. Форму і все, що було, надягли на себе і ніхто не міг зняти з себе одяг протягом чотирьох тижнів. З їжі — одні макарони, буханка хліба на п’ятьох в останні дні. Господи, як же ви вистояли, просто дивовижна стійкість?!
Особлива повага всієї України — мамам воїнів, родичам бійців, журналістам, що не брехали, а писали гірку правду і казали її в очі владі. Ці хлопці з блокпосту своїм матерям і жінкам до землі мають вклонитися. Бо саме мами підтримували і підбадьорювали синів на фронті, а через особисті зустрічі, соцмережі та телефони намагалися донести точну інформацію до всіх — ЗМІ, волонтерів, політиків, генералів. Цей цивільний подвиг родичів та друзів оточених солдатів вражає не менше, ніж героїзм бійців на 32-му блокпосту, які в шалено важких умовах трималися з 5 вересня і були повністю оточені протягом двох тижнів. З легким паром, братці!
А наш земляк із 32-го написав так жорстко і чесно в перші хвилини після оточення:
– Ось і закінчився 32-ий блокпост, — зазначив Вадим Лісніченко. — На душі сумбур, звісно, радість є, проста, побутова, але сум незрівнянно більший: бездарно втрачений час та ресурси, відсутність розуміння, що і для чого, водичка — ЦІНОЮ Людських ЖИТТІВ! Скільки літрів за життя? Я підрахував — десь 50-100! За що загинули ЦІ хлопці? За кого — я знаю. За нас — своїх побратимів! Але ЗА ЩО? Де межа людської тупості і підлості??? Дійсно, ця війна мене змінила… Спочивайте з Богом, брати, хоча вас ще всіх треба знайти на полі бою та гідно поховати! Поки що три крапки …
Вже відомо, що у вівторок, 28-го, зранку, екіпажі пошуковців зайнялись розкопуванням і пошуком на території БП-32 загиблих — мовою війни «200-х». Поки ніхто не знає і навіть не здогадується, скільки їх. Слава ЖИВИМ! І вічна ПАМ‘ЯТЬ загиблим…
