30 октября 2014 г. в 00:16
Олександр Терещенко отримав страшні травми, захищаючи донецький аеропорт. Чоловік залишився без обох рук. Розмову з ним опублікували на сторінці Української революції в соцмережі.
У нього обпечене вибухом, покрите кров'ю обличчя. Напевно, будь-яка міміка болюча, але він примудряється виглядати збентеженим. Напевно, тому що не звик, що до нього в черзі стоять всі телеканали, адже він - кіборг з донецького аеропорту. Хоча який до біса кіборг - зламана вибухом людина з двома куксами замість рук. Права рука обрубана біля самого плеча, а ліва - трохи нижче ліктя.
"Саша, - представляється він і невесело посміхається, - ваш колега в минулому, на ICTV в Миколаєві оператором був і на вуличному ТБ працював", - розповідає Олександр Курков.
«Незважаючи на свій стан, Саша посміхається. Виявляється у нього свято - він буде бачити обома очима! Праве око було практично знищене. Райдужна оболонка, зіниця, сітківка - все було однорідним місивом. Фактично половини ока не було. Я не знаю вже як, але лікарям-офтальмологам з лікарні Мечникова вдалося відновити його і в день нашої зустрічі Саша вже почав бачити на праве око. На десятці внутрішніх швів всередині ока ще не пройшло запалення, але око вже бачить не тільки розпливчасті плями і для Саші – це свято», - пише Олександр Курбаков.
Сашкові всього 45 років. В армію потрапив добровольцем. У нього 18-річний син-студент. І Олександр вирішив, що піде служити сам, бо не правильно на чужому горбу виїжджати. 25 років тому Саша служив в радянському будбаті і автомат бачив тільки на картинках і в кіно. А тут в серпні потрапив в армію, а в жовтні зголосився добровольцем на ротацію в аеропорт, щоб замінити загиблих товаришів по службі, які згоріли в танку заживо. А там, в аеропорту, бійці сім днів на тиждень по 24 години постійно в бронежилетах і касках, не випускають зброю з рук, бо атаки йдуть майже нескінченно, з будь-якого боку і в будь-який час доби. Немає ні графіка, ні домовленостей. Сашу саме мали міняти, минув тиждень майже безперервного бою і вже приїхала зміна. Але почалася чергова атака і бойовики прорвалися в глиб нового терміналу. Четверта година дня, але в залізобетонній громадині в цей час вже темно. Ніякого захисту немає і всього четверо військових. Коли поруч впала граната, кинута кимось з бойовиків, Саша, який і трьох місяців не прослужив, кинувся її відкидати. Встиг тільки взяти її і вибух, який він прикрив собою.
Чи був в окулярах? Ні, в цей момент не був. Не встиг надіти. Тому й отримав страшну рану ока. Його відбивали з боєм, витягали і несли на автоматах. Потім там же, під вогнем перетягнули джгутами рани, вивезли в Піски, потім вертольотом до Дніпропетровська.
«Я в житті не міг уявити, що за моє життя будуть битися як леви, що мене з того світу будуть тягнути стільки людей», - каже він.
І очі в нього засвітилися… І, можливо, ось це загальне прагнення врятувати його, не рахуючись ні з небезпекою, ні з витратами - ось саме це дає йому сили і впевненість, що все буде добре.
Саша Терещенко живе думкою, що на одну руку йому зможуть зробити функціональний протез, що він зможе якось щось нею робити. А може, і на другу вийде - сподівається він. Тільки коштує все дуже-дуже дорого. Скільки саме - ще невідомо. Але це можуть бути десятки тисяч євро. Потрібно допомагати вже зараз, поки у Саші так горять очі бажанням жити. Треба не допустити, щоб замість цього бажання з'явилося розчарування.
По материалам: Погляд
