31 августа 2017 г. в 08:24
Перевезені на територію Росії з в'язниць анексованого Криму громадяни України скаржаться на відсутність медичної допомоги і цькування з боку адміністрації колоній за відмову прийняти російське громадянство. За останній рік в одній з колоній - ВК-1 в Адигеї - щонайменше троє вихідців з Криму померли.
За даними Регіонального центру прав людини в Києві, ув'язнені, які померли, не отримували належної медичної допомоги.
У російському тюремному відомстві стверджують, що ув'язненим надавали кваліфіковану допомогу лікарів, а офіційною причиною їхньої смерті називають ускладнення на тлі хронічних захворювань.
Кілька українських в'язнів ВК-1 Адигеї вже не перший рік домагаються права відбувати покарання на батьківщині.
"П'ю по п'ять таблеток парацетамолу і чекаю, коли прийде інфекціоніст"
Останній випадок смерті вихідця з Криму, згідно з інформацією українських правозахисників, у адигейській колонії стався в березні 2017 року.
Андрій Левін був засуджений у Джанкої в квітні 2015 року та через сім місяців після вироку переведений до ВК-1 Адигеї. Сам пан Левін в одному зі звернень до прокуратури пише, що у нього ВІЛ, гепатит і туберкульоз.
Як випливає з його листа, який є в розпорядженні київського Регіонального центру прав людини, в грудні 2016 року в ув'язненого сильно піднялася температура. У медсанчастині чоловікові прописали антибіотики і жарознижувальні засоби, але це не допомогло.
Пан Левін ліг до філії крайової лікарні №2, що знаходиться на території колонії. Приблизно через два тижні його виписали, як стверджував ув'язнений, з тією ж високою температурою, як і тоді, коли він лягав до лікарні.
"Я п'ю щодня по п'ять таблеток парацетамолу і чекаю, коли прийде інфекціоніст... скаже, що у мене і, може, якихось ліків мені треба, тому що мені нічого не говорять", - писав пан Левін у зверненні, датованому серединою лютого. Через три тижні після цього він помер.
Незадовго до смерті пана Левіна, у грудні 2016 року, в тій самій колонії помер Дмитро Серпик з Севастополя. Офіційною причиною смерті назвали поліорганну недостатність, розповів Російській службі Бі-бі-сі експерт Регіонального центру прав людини Роман Мартиновський.
За словами пана Мартиновського, до березня 2014 року пан Серпик отримував препарати ВІЛ-терапії за рахунок України. Але після того, як Київ втратив контроль над Кримом, лікування припинилося. У розмовах із сім'єю українець розповідав, що необхідної медичної допомоги у ВК-1 йому не надавали, повідомив правозахисник.
У вересні 2016 року у ВІК-1 Адигеї, за даними українського правозахисного центру, помер громадянин України Валерій Керімов. Він "був хворий на гепатит і туберкульоз, йому не була своєчасно надана медична допомога", йдеться в повідомленні центру.
У звіті управління верховного комісара ООН з прав людини повідомляється, що стан пана Керімова погіршився після переведення до Адигеї. Як випливає з документа, адміністрація колонії не надала адвокату пана Керімова жодних документів про лікування ув'язненого.
Українські правозахисники зверталися до МЗС країни і консульства України у Ростові-на-Дону з проханням відвідати пана Керімова, але дипломати цього не зробили, стверджується у звіті.
За інформацією ВВС, незадовго до смерті ув'язненого збиралися перевести до установи для хворих на туберкульоз.
ФСВП наполягає, що всі троє ув'язнених перебували "під диспансерним наглядом" і отримували необхідне лікування.
"Персонал установи дотримується норм медичної етики і деонтології, фактів ненадання медичної допомоги пацієнтам не встановлено", - йдеться в офіційній відповіді відомства на запит ВВС.
"Я тут не маю статусу "в'язень", я просто перебуваю у полоні"
У ВК-1 залишаються щонайменше кілька громадян України, які не хочуть міняти паспорт і просять перевести їх відбувати ув'язнення на батьківщину.
У цьому місяці один з них, Іван Федірко, за даними українських правозахисників, оголошував голодування, вимагаючи відправити його в Україну.
Одразу ж після цього його помістили у суворі умови утримання (СУУ). У ФСВП стверджують, що інформація про переведення у СУУ і голодування не відповідає дійсності.
В опублікованому Регіональним центром прав людини зверненні до начальника колонії, ув'язнений пише , що зіткнувся зі "свавіллям" у "державі, кордон якої не перетинав жодного разу в житті". "Я тут не маю статусу "в'язень", я просто перебуваю у полоні", - каже пан Федірко.
За словами ув'язненого, який потрапив до ВК-1 у серпні 2015 року, він має цілу низку хронічних захворювань, іноді через біль він не може ходити і протягом двох років безуспішно просить про медичну допомогу.
У ФСВП Російській службі Бі-бі-сі заявили, що лікарі-фахівці оцінюють стан пана Федірко як задовільний, він перебуває "під динамічним наглядом медичних працівників".
Джерело Російської служби Бі-бі-сі серед тих, хто відбуває покарання, стверджує, що серйозні захворювання є й у інших українців у ВК-1: "У кого ВІЛ, у кого туберкульоз, у кого серце". Але деякі відмовляються від диспансеризації, тому що не довіряють лікарям, каже ув'язнений.
"Те, що мені її (медичну допомогу. -Ред.) не надають, виявляється, дрібниці, адміністрація явно дає зрозуміти, що може бути гірше", - пише пан Федірко.
Ставлення до українського ув'язненого з боку співробітників колонії пан Мартиновський з Регіонального центру прав людини характеризує словами "щоденні чіпляння".
Експерт розповідає, що за прохання видати нову сорочку замість єдиної отриманої два роки тому, пана Федірко відправили до штрафного ізолятора на п'ять діб, а прохання "лікувати належним чином" завершилося ще 10 добами.
Як розповіло джерело ВВС у колонії, відмова у медичній допомозі не єдина проблема, з якою стикаються українці у СІЗО. За його словами, керівництво ВК намагається чинити тиск на ув'язнених, які не бажають отримати російський паспорт.
Так, наприклад, за його словами, громадянам України адміністрація виправної установи не дає роботу, посилаючись на відсутність у них російського громадянства. "Заробляти тому ніхто не може офіційно. І все зводиться до того, що отримуйте паспорт - значить, буде у вас робота, все буде, магазин, сигарети тощо", - розповів в'язень.
Інформація про те, що на ув'язнених з України чинять фізичний або моральний тиск, аби ті прийняли російське громадянство, "об'єктивного підтвердження не знайшла", стверджують у ФСВП.
"Насильницьке навернення до російського громадянства"
Скільки всього ув'язнених з Криму зараз перебувають у ВК-1 Адигеї та інших російських колоніях, точно невідомо. За даними Регіонального центру прав людини, за три з половиною роки, які пройшли з моменту анексії півострова у березні 2014 року, з кримських виправних установ до російських колоній потрапили близько 4,7 тис. ув'язнених.
В української сторони немає даних про кількість ув'язнених з чинним українським громадянством або ж без нього у російських в'язницях, каже представник секретаріату уповноваженого Верховної Ради з прав людини Михайло Чаплига.
"У міністерства юстиції, яке відповідає за "пенітенціарку", не було електронного реєстру осіб (що перебувають в установах виправної системи. -Ред.). І тепер, коли журналісти запитують, скільки ж людей залишилося у місцях позбавлення волі на непідконтрольній території (частина Донецької та Луганської областей. -Ред.) або в Криму, ніхто не може назвати чітку цифру", - сказав пан Чаплига.
На момент анексії півострова частина тих, хто утримувався у кримських колоніях і СІЗО, мали місцеву прописку. За російським законом, зареєстровані на півострові жителі автоматично переходили у російське громадянство.
Щоб уникнути отримання російського паспорта і зберегти громадянство України, необхідно було протягом місяця після анексії заявити про своє бажання у ФМС.
"Практика, яку застосовує РФ, - насильницьке навернення у російське громадянство. А в місцях позбавлення волі неможливо перевірити, писали люди згоду (на перехід у російське громадянство. -Ред.) або не писали. Могли не писати, а хтось писав за них", - каже пан Чаплига.
Питання "досить складне"
Зараз в апараті уповноваженого з прав людини у Росії Тетяни Москалькової знаходяться 24 звернення від українських громадян з російських колоній. За словами представника апарату, лише деякі з них просять відправити їх в Україну.
"В основному це звернення з приводу тих чи інших претензій щодо утримання у місцях ув'язнення", - розповів Російській службі Бі-бі-сі представник пані Москалькової.
За його словами, у багатьох з них два громадянства, тому питання з переведенням "досить складне".
"Ми поки перевіряємо ці звернення на предмет порушення прав людини. А переміщення і передача ув'язнених - це вже трошки не наша компетенція", - додав співрозмовник Російської служби Бі-бі-сі.
Можливість передачі засуджених до іншої держави, громадянами якої вони є, прописана у російському законодавстві. Але вона передбачає домовленості мін'юстів двох країн і отримання гарантій про те, що "люди будуть відбувати термін, а не будуть з якихось причин звільнені", пояснюють у апараті російського уповноваженого з прав людини.
Крім того, за статтею 471 російського КПК, в передачі засудженого може бути відмовлено, якщо інша сторона не визнає правомірність вироку російського суду - тобто в даному випадку нелегітимного, з точки зору Києва, російського суду на території Криму.
"Ув'язнені виявилися заручниками"
У міністерстві юстиції України в 2016 році заявляли, що Київ протягом двох років веде переговори з російською стороною і "всіляко намагається" забрати українських в'язнів.
Однак до теперішнього моменту з російських колоній в Україну перевели лише 12 ув'язнених з Криму. При цьому переговори тривали близько півтора року.
У секретаріаті уповноваженого Верховної Ради з прав людини пояснюють: у відповідь на запити України про повернення на батьківщину ув'язнених Москва пропонувала здійснити переведення на основі європейської конвенції 1983 року про передачу засуджених.
"Але звернутися до конвенції - це означає визнати юрисдикцію РФ на території Криму. Звичайно, це не працює. Люди (засуджені у Криму. -Ред.) виявилися заручниками", - каже пан Чаплига з секретаріату українського уповноваженого.
У підсумку в березні 2017 року Росія передала Україні ув'язнених за спеціально створеною для цього випадку і одноразово застосованою процедурою.
У Москві особливо підкреслюють, що це виняткова ситуація: переміщені в'язні "вчинили злочини на той момент на території України, а покарання відбували на території Російської Федерації".
Ті ж засуджені, чиї клопотання про передання Україні зараз перебувають у апараті російського уповноваженого, порушили закон на підконтрольній Москві території, стверджує російська влада.
Їхнє переміщення на батьківщину потрібно узгоджувати окремо на рівні урядів двох країн, кажуть в апараті Тетяни Москалькової.
