Колишні політв'язні тепер навряд чи ризикнули б життям за країну

Віктор вперше в історії Радянської України власноруч підняв над Києвом прапор незалежної держави, якої тоді ще не існувало.

Замість червоного стягу першого травня 66-го над Інститутом народного господарства замайорів жовто-блакитний. Георгій теж був там, хлопець стояв на варті «антирадянського» злочину.

Георгій Москаленко та Віктор Кукса – обоє з провінції, прихали до Києва, аби навчатись і працювати. Тоді їм було ледь за двадцять, проте патріотизму хоч відбавляй. Тому і витівка вдалася на славу – студенти підняли над своєю Альма-матер український прапор зі словами гімну та зображенням тризуба.

Символи незалежної України примусили тремтіти усю партійну верхівку Союзу. На ранок до будівлі інституту з’їхалися десятки КДБ-стів. Жовто-блакитний прапор миттю зняли, а червоний знайшли на горищі. Він був порізаний на шматки ножем. Вже за кілька годин оперативники порушили кримінальну справу – за прояв українського буржуазного націоналізму.

Пошуки націоналістів почалися з інституту. Чекісти разом із викладачами вивчали особові справи всіх студентів. Потім – віч-на-віч спілкувалися з кожним. Запитували про Україну, про батьків, про улюблену мову та предмети.Підозрюваних все не було. Тоді тактику змінили. Чекісти полишили інститут. Натомість на усіх факультетах з’явилися нові студенти та викладачі. Хто вони і звідки, ніхто не знав. У гуртожиток до Кукси і Москаленка підселили нового сусіда.Хлопці не помилилися – новачок був засланий. Він знайшов у кишені Георгія Москаленка купюру, 10 гривень 1918 року, котрі випускав уряд Української народної республіки. Саме з неї молодики і змалювали національні символи, зображені на прапорі.Підозрювані з’явилися. Останнє, що залишилось – графологічна експертиза напису «Ще не вмерла Україна». Щойно її результати були отримані, обох молодиків заарештували.

Суд пройшов за зачиненими дверима. Хлопцям приписали носіння холодної та вогнепальної зброї. Вирок радянської Феміди був суворий – два роки для Кукси та три для Москаленка, у колонії суворого режиму. Проте в’язні Мордовських таборів зустріли молодиків оплесками.
Про ув‘язнення у Георгія та Віктора спогади кращі, ніж про свободу. Політв’язні виявилися вельми інтелігентними та коректними.Кукса та Москаленко відсиділи від дзвоника до дзвоника. Перший повернувся додому через два роки, другий – через три. У гуртожитку обох  вітали як героїв.

Героями вони лишились хіба що для себе, бо незалежній Україні обоє патріотів виявилися непотрібними. Коли у 94-ому році вже не молоді дядьки звернулися до суду та Генеральної прокуратури, аби скасувати судимість, клопотання задовольнили тільки з другого разу. Та й те  – частково. Статтю за антирадянську агітацію скасували, натомість зеками людей таки лишили – за носіння холодної та вогнепальної зброї.

12 років Кукса та Москаленко доводити українському незалежному правосуддю – що ніж, котрий приписали їм чекісти, був звичайний  - кухонний. А самопал зберігся ще з дитинства. Проте справа зрушила з місця лише коли однодумець політв’язнів прикував себе наручниками до перил Генеральної прокуратури і вимагав перегляду справи.Останнє слово сказав Верховний суд України лише три  роки тому.

Зараз через п’ятдесят років після інциденту тепер вже пенсіонери і досі побиваються владними коридорами. Люди просять виплатити їм законну компенсацію за політув’язнення. Заплатили тільки Віктору Куксі – 25 копійок за добу, проведену за гратами. За два роки таборів він отримав аж… 180 гривень.

Держава, котра відмовляється від своїх героїв, не варта на пошану – каже Москаленко. На питання – чи ризикнув би він тоді, якби знав якою буде Україна сьогодні, Георгій замислився лише на мить….
Та мабуть ні… Мабуть і бандерівці у криївках не сиділи б під землею по півроку. Коли немає ні порядку, ні ладу…

Подробиці дивіться у вечірньому випуску передачі "Надзвичайні новини" о 19.25 на телеканалі ICTV

Источник: kriminal.tv

Колишні політв'язні тепер навряд чи ризикнули б життям за країну