21 мая 2013 г. в 11:54
Усі чули про курйозні моменти законодавства різних країн заходу, особливо США.
Наприклад, в штаті Алабама заборонено сипати сіль на залізничні шляхи. Все б нічого, але за це передбачена досить велика відповідальність, аж до смертної кари. Здавалося це безглуздо. Але якщо поринути в історію, то виходить, що в часи розквіту залізниць в США працівники, аби запобігти замерзанню бруду на колії, посипали її сіллю. Це приваблювало домашню худобу, яка чимдуж бігла до залізничної колії лизати сіль. Внаслідок цього сталося багато трагічних катастроф на залізниці, і законодавці вирішили попередити нещасні випадки досить суворою відповідальністю.
Переважна більшість курйозних законів, які на сьогодні існують в західних країнах, викликана іх застарілістю. Тобто певний період у минулому такі закони були актуальні, але з плином часу необхідність у таких законах минула, але посадовці, які відповідають за регулювання законодавства, не поспішають скасовувати ці нормативні вимоги, керуючись різними причинами, наприклад відсутністю доцільності скасування, бо цей закон вже нікому не зможе завадити ,або щоб не тратити на такі сумнівні для виборців ініціативи час роботи державного службовця.
Україна принципово відрізняється в цьому питанні від країн заходу. В нашій державі приймаються начебто необхідні законодавчі вимоги для боротьби з певними видами протиправної діяльності, але на відміну від прикладів із західних країн, вони стають курйозними з моменту їх прийняття. І причиною таких курйозів стають в першу чергу розмитість понять, за які передбачається кримінальна відповідальність та необізнаність законодавців у сьогоднішньому стані технічного прогресу та передових наукових та інженерних досягнень.
Уже давно на слуху у людей, які не байдужі до засобів масової інформації, славнозвісна стаття 359 Кримінального кодексу «Незаконні придбання, збут або використання спеціальних технічних засобів отримання інформації», завдяки якій наша доблесна СБУ перетворилася на Службу брелоків України. Завдяки статті, яка приймалася зі слів законодавців, для боротьби зі шпигунами та протидії торгівлі комплексами прослуховування стільникового зв’язку, тисячі пересічних громадян, таких як Андрій Фенченко, Ганна Попова та багато інших отримали судовий вирок за китайські гаджети й радіоняні, а ще тисячі проходять судову тяганину, також очікуючи на вирок. І це лише завдяки тому, що наші безграмотні законодавці від опозиції, серед яких і Г. Москаль, не зробивши чіткого визначення, що таке спеціальні технічні засоби. Це створило шпарину для бездарних працівників СБУ, які за допомогою своїх же заангажованих експертів, що присвоюють статус СТС дитячим іграшкам, піднімають показники і свою значимість у боротьбі з уявної злочинністю і шпигунством, замилюючи очі керівництву держави на свою бездарність та некомпетентність у справі викриття реальних шпигунів. Добре, що хоч у содової гілки влади ще є достатньо глузду, щоб виносити умовні, а не реальні вироки за такі «злочини».
Але законотворчі на цьому не спиняються, як сказано в Біблії «бо понад усі наші гріхи додали ми ще й оце зло» (1Сам.12:19).
Депутати опозиціонери і професіАнали Г. Москаль разом з В. Яремою вносить нову юридично безграмотну ініціативу, а саме «Проект Закону про внесення змін до кримінального кодексу України (Щодо встановлення кримінальної відповідальності за незаконне Здійснення візуального спостереження за особою ) ст. 163-1.
Зрозуміло, що така ініціатива виявилася задля здобуття піару на фоні незаконного стеження чи то міліцією, чи то СБУ за одним із лідерів опозиції Арсенієм Яценюком у Чернівцях. Але вони, захищені депутатською недоторканністю, забули про пересічних громадян, яким такий закон вилізе боком. Вже зараз ЗМІ прогнозує, що під приводом такого закону буде заборона на відеореєстратори та фото і відео зйомку в громадських місцях. Журналістів тепер зможуть притягти до відповідальності за проведення спец розслідування, а будь-яку людини, якщо вона опиниться поряд з «політичним діячем» можна буде притягти до кримінальної відповідальності за стеження. Невже у законопроекті не можна було прописати хоча б якісь гарантії безпеки для простих людей від можливих маніпуляцій з цією статтею з боку правоохоронних органів?
Наприклад: ввести спеціального суб'єкта для цієї статті, що це не може бути, журналіст, турист або таксист. У примітці до статті, де дають визначення візуального спостереження, є формулювання «у продовженні певного періоду», а сам період не визначений. Тобто немає формулювання це один знімок або десять, двадцять, тридцять хвилин знаходження поруч з «політичним діячем»? Згадаємо, як у інтерв'ю з приводу коментарів по ст. 359 КК, коли Москаля запитали, що він думає з приводу залучення людей до кримінальної відповідальності за купівлю брелоків з відеокамерою, Москаль відповів, що вони писали закон для боротьби з справжніми СТС і не знали, що таке може вийти. Зараз з приводу цього законопроекту горе-законодавець каже, що він спрямований лише проти перевертнів у погонах, які незаконно слідкують за опозицією, що дія його закону поширюється лише на співробітників правоохоронних органів. Похапцем він накидав законопроект, що зобов’язує автовласників ставити відео реєстратори в обов’язковому порядку - так собі спроба обілити себе в очах громадськості. Але будь яка людина, що має розум та інтернет, може прочитати законопроект та впевнитися, що це зовсім не так. І якщо ми уважно почитаємо офіційну версію проекту на сайті Верховної Ради України, то зрозуміємо, що не про якийсь спеціальний суб'єкт у вигляді співробітників правоохоронних органів не йде. Вчинення співробітником злочину передбаченого даним законопроектом, є лише кваліфікуючою обставиною, яка обтяжує провину суб'єкта. Так що або Москаль юридично безграмотний законодавець або просто прикидається дурнем.
Отже депутати, маючи недоторканність, забувають про те, що простим людям складно захищатися від свавілля судових та правоохоронних органів, і, знаходячись в іншому космічному вимірі вони далекі від проблем звичайних людей. А поки наших законотворців не примусити вивчати правила граматики, щоб вони чітко формулювали визначення в законах та не викорінити їх технічне невігластво, яке протипоказано при прийнятті законів, що стосуються світу високих технологій, то нам – простим українцям пора звикнути до обмежень своїх прав і свобод, забути про окуляри Google Glass та відео реєстратори (а може й взагалі усю фото-відотехніку), і, врешті решт, про всяк випадок вулицями не ходити та на людей не дивитися.
