17 августа 2017 г. в 09:06
Мені тут Верховна Рада інсайдерську інформацію здала. Поділюся. Поки українці у відпустках, розслабилися, у Верховній Раді йде підготовочка до осені, як вкотре взути українців. Не скажу про всіх депутатів, бо розповіли про одного, про голову Комітету освіти О.Співаковського. Трудяжка активно готується до осінньої сесії, щобы всучити нам таки свою 7 статтю в законопроект про освіту і одягнути зашморг на шию українцям.
Пам’ятаєте, незадовго до депутатських літніх канікул, комітет освіти у змові з Міністерством освіти та «громадськістю» затвердили на комітеті освіти ВРУ Законопроект про освіту 3491-д, який восени внесуть у сесійну залу на ухвалення. У цьому законопроекті в ст.7 чорним по білому написано приблизно таке: плювати міністерству і комітету освіти на національні інтереси України, Конституцію, рішення Конституційного суду і на українців, у них свої договорняки з рашею, ті договорняки у законі й прописали.
Нагадаю, у Конституції ст.53 йдеться про освіту меншин та їхню мову. Говориться, що крім Конституції треба написати закон про освіту і внести в цей закон на вибір: навчання ЧИ вивчення мов меншин в державних закладах АБО культурних товариствах. Розгорілася суперечка, то що ж в закон про освіту писати: навчання чи вивчення мов меншин? Якщо вивчення, то в школах чи культурних товариствах?
Конституційний суд вирішив цю суперечку – ухвалив рішення, як правильно розуміти статтю 53. Це рішення відповідає національним інтересам України. Воно обов’язкове на всій території України і оскарженню не підлягає: «Навчання в усіх закладах освіти – українською мовою. Мова меншин може вивчатися (а може й не вивчатися)».
Раді українці такому рішенню КСУ. Нарешті українська освіта повноцінно здійснюватиметься українською мовою. Нарешті держава за державний кошт навчатиме державною мовою, як у всьому світі. Про меншини, звісно, не забули, хто хоче, може собі мову меншин вивчати.
Та не тут то було. Очільниця міністерства освіти «женщіна Грінєвіч» (за визначенням І.Фаріон) перша ж стала дибки проти навчання українською мовою. Впритул не бачить рішення Конституційного суду. Вивчення мов меншин їй мало. В законі напишемо «навчання мовами меншин, а не вивчення, і все тут». Буде, як було, бо меншини образяться. А меншини тут як тут, бек-вокалом про свою образу співають, що їм вивчення їхньої мови мало, хочуть всю освіту отримувати мовою меншини.
Українці до комітету освіти: «Рятуйте, депутати! МОН сказилося, Рішення КСУ зневажає. Ви ж законотворці – пропишіть в законі про освіту, як суд вирішив, «навчання українською, а мова меншин може вивчатися». Але виявилося, в.о. голови Комітету Співаковський, язикий депутат з Херсона і всі депутати, що до Комітету освіти належать, як про «навчання українською мовою» почули, у ту ж саму дудку заграли, що Гриневич. Повторюють: «Буде навчання мовами меншин», і все тут.
Українці до своїх «громадських активістів» Матиса, Літинського, Кобєлєва, Оснача, Курінного, Шамайди: «Рятуйте! Ви захисники української мови, МОН і Комітет освіти подуріли. Треба нарешті в новому законі про освіту прописати так, як каже Конституційний суд: «Навчання українською, а мова меншин вивчається». Однак і тут їх чекало розчарування. Виявилося, «громадськість» на підтанцьовці і в МОНу, і Комітету освіти ВРУ, бо теж сказали: «Не можна зараз писати в законі «вивчення мови меншин», бо це дуже меншини розсердить. Нехай «навчання мовами меншин» залишається». І взагалі, «освіта українською не в пріоритеті зараз». Так і зробили, в проект закону вписали: «Навчання мовами меншин», проігнорувавши рішення КСУ, потрактувавши на свій лад Конституцію, поставивши себе вище Конституційного суду. Зляпали проект, відклали голосування за нього на осінь, а самі гайнули у відпустку.
Однак встигли українці перед депутатською відпусткою «свиню підсунути» МОНу й комітету ВРУ. Звернулися до світлих умів, науковців, світил: «Рятуйте, ґвалтують український народ серед білого дня. Знову вписують всупереч рішенню Конституційного суду, всупереч національним інтересам України, не зважаючи на те, що навчання мовами меншин виплекало «негромадян» України і має криваві наслідки – знову вписують у новий закон старе «навчання мовами меншин». Відгукнувся Інститут мови Національної академії наук України. Дали висновок, що дане формулювання небезпечне для України, просять в законодавстві написати «Навчання українською мовою, а мова меншин може вивчатися».
Однак почалося літо й відпустки. Депутати з комітету освіти (Співаковський О., Кириленко І., Констанкевич І., Кремінь Т., Литвин В., Поплавський М., Скрипник О. і міністерство (Гриневич Л., Ковтунець В.) зробили вигляд, що листа не побачили, поїхали на моря.
Отут і розказала Верховна Рада, що не так вони вже й розслабилися – лист від Інститут мови про ганебну 7 статтю надійшов і до Голови Верховної ради Парубія. Поки українці у відпустках і пильно за подіями не слідкують, язикий голова комітету освіти Співаковський, не просто вирішив активненько до осені підготуватися, до ухвалення закону про освіту з антиукраїнською статтею. Чи доручення отримав, уладнати справу, чи сам вирішив – пішов у контрнаступ. Що ж він робить? Як передають з Верховної Ради, язикий депутат має в Академії Наук рядових друзів от і вирішив з їх допомогою на листа, що надав Інститут мови Національної Академії наук, написати ще одного Листа Національної Академії наук. «Так перетакати». На одне «так» інше «так» отримати. За слухами, домовився з друзями з академії, що поки академіки у відпустках, Співаковський строчить депутатський запит на Академію, з проханням дати оцінку законопроекту про освіту. І поки світил немає, а термін відповіді спливає, ті друзяки позитивний висновок і напишуть. Закон у цілому ж непоганий, непоганий висновок і напишуть, підмахнувши туди ж антиукраїнську статтю про мову освіти. Отака аферка зараз мутиться, дорогі друзі. Запит на Національну академію наук уже надіслано.
Отож чекаємо, хто тую відповідь напише. Саме нею восени Співаковський перед носом у Верховної Ради махатиме, мовляв, є позитивний висновок, голосуйте.
Залишається тільки сподіватися, що Національна академія Наук все ж не проґавить важливість даного листа для майбутнього України, не зрадить інтереси українського народу, не дасть відмашку секретарям – якусь там відповідь (а ми вже знаємо яку) відписати. Бо на кого ж нам тоді ще сподіватися, як не на своїх світочів.
