6 июля 2017 г. в 06:42
Російський поет і письменник Даніїл Гранін, який пішов із життя уночі проти 5 липня, виступав не лише проти війни як явища, а й проти "зарозумілості великої російської культури".
Про це він розповів у інтерв'ю Ксенії Собчак, яке з'явилося у квітні 2014 року на сайті телеканалу "Дождь".
"На мій погляд, будь-яка війна є огидною. Вона починається, може, як справедлива, але все одно стає брудною. Тому що вбивство, кров, страхи, зрада, зрада – все це існує в будь-якій війні. Я воював, це зовсім не ідеальна війна була, а були випадки жахливі, пов'язані з жорстокістю, яка спалахнула мстивістю, зі смертю невинних. Механізм війни сам собою є несправедливим. Мої однополчани: прекрасна людина – а його вбивають, а погана людина виживає. Все ця якась випадковість, неминуча під час війни, сама собою є несправедливою, – коментував тоді поет події в Україні, згадуючи свою участь у Другій світовій.
Крім того, він прокоментував вірш Йосипа Бродського, де є такі рядки: "Только когда придет и вам помирать, бугаи, будете вы хрипеть, царапая край матраса, строчки из Александра, а не брехню Тараса", а починається цей твір так: "Дорогой Карл XII, сражение под Полтавой, слава Богу, проиграно, как говорил картавый, время покажет Кузькину мать, руины, кости посмертной радости с привкусом Украины…".
Такий вірш, який символізує, що не потрібною є нам Україна, нехай буде сама, зі своєю культурою, все одно, "хриплячи, вмираючи, будете згадувати Олександра (Пушкіна), а не свого Тараса". Це пряма цитата Йосипа Бродського. У зв'язку з цим у мене таке питання: чи не здається вам, що це така загальна наша зарозумілість великої російської культури, великих російських поетів, яким, поза сумнівом, був Йосип Бродський, частково є винною в тому, що сьогодні ми стали свідками таких подій. Що це вічне наше ставлення до України, як до молодшого брата, яке з'являється навіть у віршах великого поета, і стало причиною того, що сьогодні ми маємо таку ситуацію. Ви помічали таке ставлення в своєму житті?– зауважив митець.
