загрузка...

12 тисяч доларів і безтямна лють. Як мати витягла сина з концтабору «ДНР»

5 мая 2021 г. в 07:20

Історія Руслана Захарова і його мами Олени унікальна відразу з декількох позицій.

По-перше, Олена Захарова змогла витягнути з концтабору «МДБ ДНР» «Ізоляція» свого єдиного сина без будь-якої допомоги спецслужб, «Червоного Хреста», ООН, «судів ДНР» і подальших обмінів — лише грошима та словами. У розпачі вона йшла на всі уявні та неуявні кроки — від запису всіх переговорів на диктофон до звернення до президента Росії Володимира Путіна.

По-друге, ця історія показує роботу «силовиків ДНР» зсередини.

Ну і по-третє, Руслан Захаров сидів в «Ізоляції» два тижні в жовтні 2019 року, тому він — «найсвіжіший» свідок повсякдення цього похмурого місця, який опинився на волі.

Мами — це сила!

Історії про відчайдушну боротьбу мам за своїх дітей, які потрапили до в'язниці, в Донецьку трапляються регулярно. Мами шукають гроші й щотижня возять до колоній своїм дітям передачі, пробиваються правдами та неправдами до слідчих, обмінюються одна з одною інформацією, створюють своєрідні мережі взаємодопомоги та навіть, як бувало, клеять на парканах листівки проти наданих МДБ «нечесних адвокатів». Але водночас донецькі мами все ж знають про «червоні лінії», доволі жорстко «промальовані» місцевими силовиками.

У ДНР легендарною стала історія арешту Зінаїди Миколаївни Мальцевої, звільненої потім за обміном у грудні 2019 року. Її син Максим Тимофєєв був заарештований у жовтні 2017 року як «шпигун СБУ». Мати так відчайдушно боролася за сина, що відверто втомила слідство «МДБ» і була через 8 місяців після своєї дитини теж заарештована за «шпигунство», просто під час чергової спроби домогтися побачення.

Хвору 72-річну «шпигунку» передали Україні під час обміну в інвалідному візку, а от її сина демонстративно залишили у в'язниці «ДНР». Максим Тимофєєв до грудня 2019 року вже був «засуджений» і підготовлений до обміну, але досі задля уроку решті мам сидить в окремому бараку для тих, хто очікує на звільнення «політичних» і військовополонених у 32-й колонії в Макіївці.

Якомога далі від війни

Про всі ці історії Олена Захарова просто не знала, оскільки всі стадії еволюції силових структур і в'язниць «ДНР» вона просто пропустила.

Улітку 2014 року Олена жила та мала невеликий бізнес у місті Костянтинівка Донецької області. Костянтинівка, Дружківка, Краматорськ і Слов'янськ у червні були ще підконтрольні збройним формуванням Ігоря Стрєлкова.

«Ще з 2004 року у мене була торгова точка і літній бар — намет 7 на 10 метрів і два більярдні столи, місцеві чоловіки приходили пограти та пиво попити, — розповідає «Спектру» Олена Захарова. — У 2014 році влітку вночі сусідці хтось пошкодив паркан. Ну і вона відразу нацькувала на мене ополченців, 10 червня приїхала ціла зграя з чеченцями, один мені на лоба автомат націлював, погрожував: "Ти у мене зараз до Львова поїдеш!" А я йому кричала, що тут народилася, жила, а їх які чорти до нас привезли — не знаю. Він оскаженів, але і я людей знайшла: коли працювала на скляному заводі, був у мене в зміні один афганець, Віталік Деменков, він тоді у верхівці цих ополченців опинився, а зараз вже в Росію втік».

Олена після конфлікту з чужими озброєними людьми впродовж ночі поміркувала й 11 червня терміново виїхала якомога далі від війни — до Криму. Там вона пробула 1,5 року — працювала й без успіху намагалася якось легалізуватися, а потім виїхала на північ Росії.

За фахом Олена Захарова — інженер-будівельник, завершила освіту в Макіївському інженерно-будівельному інституті — знайшла для себе справу. Згодом отримала громадянство Росії, прописку в Сургуті й до 2019 року переїхала до Москви — винаймала поруч із такими самими біженцями з Донбасу кімнату в Люберцях.

Її син протягом усього цього часу жив своїм життям зовсім близько до лінії зіткнення.

Під час арешту Руслана Захарова його анкета для «ДНР» була доволі «небезпечною»: мати в Москві й начебто має гроші, а він сам людина без прописки в «республіці», протягом усіх цих років продовжував жити переважно на підконтрольній українській владі території, та ще й часто перетинав лінію зіткнення.

Небезпечний бізнес

Поки мама працювала в Сургуті та в Москві, Руслан Захаров жив у Костянтинівці й займався найбільш ризиковим і вдячним на Донбасі видом діяльності — працював перевізником, переміщуючи через лінію зіткнення товари та людей.

«У мене були свої "прибиті" крамниці в Горлівці, я затоварювався в Костянтинівці й робив машиною одну ходку з продуктами та побутовою хімією через Майорськ, здавав сумки до магазинів і їхав назад», — так описує свій бізнес у 2019 році «Спектрові» Руслан Захаров.

«Перевози» — в умовах «ДНР» очевидна група ризику, вони стабільно надають людей в обміни полоненими. Вони занадто часто їздять через КПВВ, спілкуються з військовими на блокпостах, домовляються з усіма, і, виявляючи чудеса дипломатії, розв’язують дорогою різноманітні проблеми своїх пасажирів.

Одним словом, для «МДБ ДНР» «перевози» — очевидні неблагонадійні «контактери з Україною». Цих людей за неблагонадійність або «шпигунство на СБУ» в «ДНР» заарештовують регулярно.

Полювання на «перевізника»

Руслан возив продукти Шевроле «Авео» матері, до 2019 року автомобіль час було віддавати власниці, і син замислив купівлю власної машини.

У «ДНР» завжди є варіанти недорогих машин — люди продовжують виїжджати та швидко розпродавати майно. Головне для Руслана — аби машина мала «довоєнну» українську реєстрацію і нею можна було б їздити через лінію зіткнення. У Донецьку вже є багато старих і теж недорогих машин з реєстрацією тільки в «ДНР», перевезених із Туреччини та Росії, а отже — «невиїзних» на підконтрольні Україні території.

Руслан свого часу позичив 5 тисяч доларів знайомому, який після неодноразових нагадувань повернув борг автомобілем. Щоправда, знайомий на ім'я Михайло дібрав і купив йому Тойоту «Камрі» з реєстрацією в «ДНР». Руслан обміняв її на «Шкоду» з українською реєстрацією.

Угоди були чистими, у всіх залишилися телефони одне одного. Але з часом раптово з'ясувалося, що Михайло зник у Росії, не розрахувавшись із власником японського автомобіля. Той звернувся до знайомих правоохоронців, «Тойоту» відібрали у колишнього власника «Шкоди», посередник зник, але от на «перевізника» пополювати було можна…

Згодом стало зрозуміло, що Руслан Захаров у цій банальній справі офіційно фігурував як свідок. Але це все з'ясувалося потім, а поки 11 вересня 2019 року його раптом після чергового перетину лінії зіткнення на ще маминому автомобілі затримали оперативники «Кіровського районного управління поліції ДНР».

Уже в машині хлопця почали бити й залякувати тривалим терміном, і відразу ж дозволили зателефонувати мамі в Москву — попросити грошей на викуп. Як мешканець української Костянтинівки, перевізник із «грошовою» мамою в Москві, Руслан був ідеальною і беззахисною в умовах «ДНР» здобиччю для силовиків.

В архіві сім'ї є папір про те, що райвідділ до свідка Руслана Захарова жодних претензій не має, він не перебуває в статусі підозрюваного.

«Але цей папір чомусь прийшов із датою, коли мене на себе забрав "УБОЗ", і стало зрозуміло, що дрібним щучкам із поліції марно щось ловити. "УБОЗ" із "МДБ" там разом — господарі!» — з посмішкою розповідає «Спектру» Руслан.

«На нього вішатимуть усіх собак»

Історія спочатку була простою як п'ять копійок. Син зателефонував мамі до Москви й попросив про допомогу. Мати швидко прилетіла в Ростов-на-Дону, звідти приїхала в Донецьк і почала шукати сина. І тут-таки виявила, що ті, хто його взяли, не бажають зустрічатися ні з ким.

«Мені дали зрозуміти, що тут ідеться вже не про компенсацію, а є вже „частки“ слідчого, оперативників, які захоплювали сина, і все так просто не вирішиться. Я почала шукати того, хто може випустити мого сина із в'язниці», — розповідає Олена Захарова.

Двоюрідний брат Олени мав дачу в мікрорайоні «Текстильник» у «фінському» будинку на двох господарів із сусідами, батьками старшого слідчого «УБОЗ» Ріната Гайнутдінова.

«До війни він працював в обласній прокуратурі, а зараз в "УБОЗ". У нього руки по лікоть в крові, воював, важлива людина в "ДНР"», — коротко схарактеризувала цю впливову людину Захарова.

До нього по допомогу і звернулися. Він саме був хижаком, набагато більшим за поліцейських звичайного райвідділу.

«Я поговорила з ним, і він мені на першій же зустрічі сказав: “На нього зараз почнуть вішати всіх собак. Його звільнення коштуватиме 5 тисяч доларів!” Я заплатила ці п'ять тисяч, і його звільнили того самого дня, 17 вересня. Далі через того ж Ріната ми домовляємося про зняття "маячків" на КПВВ — зустрічаємося я і брат із ним, він каже: "Не питання! Нехай виїжджає" — і ми платимо ще 300 доларів начальнику КПВВ на Майорську. Мій син їде наступного дня, і його там на Майорську знову беруть і знову заарештовують, завозять в “УВС” і там пальцями показують Русланові — ще 3 тисячі доларів!» — розповідає про прайси «ДНР» мама.

«Я телефоную цьому Рінату Гайнутдінову і кажу, що за такі гроші, що я заплатила, дитину на руках повинні були винести! Відпустіть його звідси, що ви його як вовка на полюванні ганяєте!» — паленіє, згадуючи ті дні, Олена Захарова.

Випустити людину з «ДНР» — завжди чогось та й вартує. Історій звільнень і нелегальних перетинань через лінію зіткнення — безліч. Але Олена Захарова до цієї колекції додала ще два варіанти: через знайомих у танковому полку їм запропонували вивезти хлопця за лінію опорних пунктів танком і залишити там перед українськими мінними полями «практично безоплатно». Або без жодних гарантій безпеки за 5 тисяч доларів просто провести через бойові порядкування в районі Горлівки. Відчувається, що активну «матір із Москви» сприймали як платоспроможного за місцевими оцінками «клієнта».

Що було неправдою — мати витратила всі заощадження й задля наступного «траншу» повинна була їхати в Росію, брати кредит у банку в Таганрозі, гроші також збирали друзі Руслана в Костянтинівці, допомагали обидві його бабусі.

28 вересня Олена Захарова поїхала знову працювати в Москву, а 30-го їй зателефонував син і повідомив, що віддав гроші до «УБОЗ» і повинен виїхати найближчими днями.

«Я взагалі нікому не винен нічого був, але віддав необхідні 7 із гаком тисяч доларів цьому Рінату, і ще зверху запропонував, щоби мене гарантовано на КПВВ не чіпали», — розповідає «Спектру» Руслан.

Віддав він 7 100 доларів, і вранці 1 жовтня виїхав машиною матері на блокпост «Олександрівка»... І безслідно зник.

У нашій камері було 18 людей...

«...Я побачив, як із КПП в мій бік хутко рухаються три озброєні людини у військовій формі. Спочатку я нічого не запідозрив, але вони пройшли повз усю чергу, підійшли саме до моєї машини і, відчинивши водійські двері, грубо, силоміць витягли мене з автівки. Без пояснення будь-яких причин, притиснувши до машини, вдягли на мене наручники. На моє запитання, що сталося, нічого не пояснили, заламали мені руки за спиною і повели в модуль КПП. Праву руку мені вивихнули, вона дуже боліла».

Зі свідчень Руслана Захарова для позову до ЄСПЛ.

На Руслана Захарова чекали, його прицільно взяла група зі спецпідрозділу — так званої «розвідки УБОЗ ДНР». Його вивезли з КПВВ, уперше били в якомусь підвалі, а потім доставили в концтабір «Ізоляція».

«В "Ізоляції", як розумію, я не перший такий "пасажир" з "УБОЗ" був, із яких вони гроші викачували, — розповідає Руслан Захаров. — У нашій камері було 18 людей. Нас тримали на першому поверсі, на тортури водили в підвал, у "шапках": у кого мішок на голові, у кого пакет — кому що дісталося. Зі мною в камері ще один "перевізник" був, він три тижні вже сидів, але при мені його забрали — дали аркуш паперу та сказали написати, що “претензій не має і фізичну силу проти нього не застосовували". Він, ясна річ, через страх усе це написав, і його вивели. Може, і відпустили? Решта всі були хто з Донецька, хто з Артемівська, хто з Маріуполя».

У камері концтабору «Ізоляція» Руслан Захаров пробув рівно два тижні — з 1 по 14 жовтня 2019 року.

«Зі мною в камері перебували 18 осіб, я не встиг із усіма познайомитися, та й хлопці неговіркі були, боялися про щось говорити, бо в камері було відеоспостереження і, схоже, прослуховування. А після допитів деякі просто дивилися в одну точку.

Один був в українській формі — Стас, приблизно 35-38 років, із Сум, в полоні 2 роки (був за старшого в камері). Володимир Черкас, це позивний або прізвище — не знаю, йому 59 років, він із Мар'їнки, в полоні 1 рік. Руслан, 35-38 років, перевізник, їхав із Маріуполя, на лівій руці немає вказівного пальця, на грудях татуювання, у полоні протягом 5 місяців. Андрій Перепелиця з Донецька, 28-30 років, на моїх очах вивели з камери, подальшої його долі не знаю. Роман, 40 років, Донецьк (у нього відібрали автомобіль «Ауді-А8»), у полоні протягом 5 місяців. Олег Сизоненко, 40 років, Донецьк, через тиждень, як привезли мене, його кудись відвезли. З Артемівська (нині — Бахмут) чоловік років 60, його всі звали «Немо», худорлявий, сивий, із сивими вусами. Ще людина була, його звали «Баден-Баден», 55-60 років, перебував там упродовж 6 місяців, і всі говорили, що він скоро поїде в СІЗО. І співробітник «МДБ ДНР» Олексій «Лексус», донеччанин, років 35-37, свої ж на підвал відправили за розголошення державної таємниці, перебуває там уже впродовж року.

Усіх, окрім мене (тому що мене щойно прийняли), відводили майже на цілий день розвантажувати військові машини. У камері стояли двоярусні залізні ліжка, приварені до підлоги, матрац, подушка і ковдра, телевізор і радіо, туалет і умивальник в кутку камери. Камер було кілька.

У сусідній камері тримали жінок. Жінок ґвалтували, їх навіть і на 5 хвилин не виводили, вночі були крики та прохання не чіпати, ми з чоловіками від криків прокидалися».

Зі свідчень Руслана Захарова для позову до ЄСПЛ.

«У моїй смерті прошу звинувачувати…»

«Ми очікували до пізнього вечора першого жовтня, а 2-го мені зателефонував брат і вчинив істерику, — розповідає Олена Захарова. — За його словами, Руслана заарештувала "розвідка УБОЗ" за те, що він своєю автівкою возив диверсійні групи. Він кричав, що до нього на дачу можуть прийти з обшуком, що, може, Руслан щось у нього на городі закопав. Була, одним словом, страшна істерика. Рінат Гайнутдінов йому сказав про диверсійні групи та просив передати мені, щоб я не їхала з Москви назад у Донецьк, інакше й мене заарештують! А Руслана будуть потім обмінювати як військовополоненого».

Попри величезний переляк, двоюрідний брат повідомив Олені дуже важливу інформацію: він знайшов її машину, та просто стояла на службовому паркуванні будівлі «УБОЗ МВС ДНР» перед стадіоном «Металург».

Уже 4 жовтня Олена додзвонилася з Москви в колцентр СБУ, офіційно звернулася до місій ООН, Міжнародного Червоного Хреста й ОБСЄ, організувала на українській території подання заяви про зникнення людини в МВС України, домоглася офіційної відповіді від «МДБ ДНР» про те, що людини на прізвище Захаров у них немає. У всі міжнародні місії вона зверталася особисто вже в Донецьку, куди доїхала 7 жовтня. Арешт Руслана ніхто не підтверджував, офіційно син пропав безвісти.

В одній із міжнародних місій у Донецьку розгнівана мати з російським паспортом раптом отримала несподівану допомогу — людина з охорони з посвідченням «МДБ» зголосилася їй допомогти, причому безоплатно.

«Він мені сказав: ”Зараз під'їде мій друг і ми спробуємо щось зробити”. Ця людина теж воювала, але він був ідейним, із совістю», — розповідає «Спектрові» Олена.

Класичну російську приказку «жадібність фраєра згубила» цілком можна застосувати до нашого випадку. Руслан Захаров зник на КПВВ, перебував у неофіційному концтаборі, і його арешт заперечували всі «правоохоронні органи ДНР». Але скромна машина Олени Захарової була на звичайній (не штрафній) службовій стоянці для особистих автомобілів співробітників «УБОЗ ДНР» і чітко вказувала на винуватця зникнення.

Олена з російським паспортом і з максимально гучним скандалом подала офіційну заяву про зникнення сина та крадіжку автомобіля в «Ленінський райвідділ МВС» (він відповідає територіально за майданчик біля «УБОЗ»), щодо машини був складений протокол, її сфотографували.

«"УБОЗ" в "ДНР" — це окреме царство, вони підкоряються тільки "міністру" Дикому і ворогують з "МДБ"», — розповідала Олена, чому їй допомагали оперативники зі спецслужби, яка конкурує.

Упродовж кількох діб мати з'їздила через Росію і до українських правоохоронців у Бахмут, де домоглася швидкого відновлення всіх документів на свою машину. З Росії з ростовського номера через відкритий зв'язок вона додзвонилася на телефон оператора «ДНР» «Фенікс» до Ріната Гайнутдінова.

«Я кричала йому: "Де мій син?! За що я тобі заплатила 12,5 тисячі доларів, щоби мій син у підвалі в "УБОЗі" опинився!!?» — у нього був переляканий голос, і він, усе це прослухавши, кинув слухавку. Я записувала всі розмови, він це знав, і відразу ж набрала його батька! Я розмовляла з його батьком і голосно називала всі суми, за які мого сина зараз робили калікою, вбивали невідомо де! Я кричала: "Я не зупинюся, я Путіну напишу! До ФСБ звернуся, я всіх вас знищу за сина!!!»

Розмова зі старим татарином Шамілем, батьком Ріната Гайнутдінова, відбулася 13 жовтня 2019 року. А наступного дня, 14 жовтня, Руслана Захарова вивезли з «Ізоляції» і відправили у звичайний казенний офіційний ІТТ (ізолятор тимчасового тримання), у місце, де його вже принаймні не катували.

На той момент Захарова справді написала заяви з усіма іменами та сумами на ім'я президента Росії Володимира Путіна, міністра закордонних справ Сергія Лаврова, директора ФСБ Олександра Бортнікова, голови Слідчого комітету Росії Олександра Бастрикіна.

«Якщо зі мною щось трапиться (арешт, убивство або нещасний випадок) прошу вас відповідальними вважати "голову ДНР" Пушиліна Д. В., "міністра МВС ДНР" Дикого О. О., начальника "УБОЗ МВС ДНР" Шептуру О. В., слідчого "УБОЗ МВС ДНР" Гайнутдінова Ріната», — так лунала одна з фінальних фраз заяви.

З Адміністрації президента Росії мати згодом отримала відповідь, що справа перебуває в компетенції Міністерства закордонних справ РФ.

«А що Рінат? Мені передали від нього, що з мене ще 7 тисяч доларів чекають, щоб я могла отримати сина живим», — розповідає мати.

Звільнення

Що робити з її сином, вирішували до останнього дня його нового офіційного адміністративного арешту в 30 діб.

Звільнили сина 13 листопада, за кілька днів безперервного сидіння у квартирі мати з Русланом у супроводі друзів полишили Донецьк і рушили в бік Росії.

«Коли Руслана в день звільнення з "УБОЗ" відвезли в райвідділ, слідчий написав у супровідному документі, що мій син провів 14 днів із другом в невідомому місці з вимкненим телефоном, мені дали зрозуміти, що така версія найкраща для всіх. Мені сказали, що в "міністра" Дикого родич в ФСБ працює, і я надто вже солі їм насипала під хвіст — слід берегтися!»

У Люберцях Олена винаймала трикімнатну квартиру разом із земляками Торецька Донецької області та хлопцем із Криму. Завдяки щасливому випадку, коли на пошуки Захарових прийшов дільничний у супроводі двох людей у цивільному, тих не виявилося вдома, «гостей» приймали земляки-сусіди. Вже добряче натреновані, мати та син орендованим мікроавтобусом одразу ж виїхали в Білорусь, а з Мінська найближчим літаком — геть із країни.

Руслан Захаров зараз працює в Харкові та спілкується з юристами. Олена Захарова переховується в Європі — після такої нерозсудливої бійки за сина до неї повернувся страх за себе.

hromadske.ua

загрузка...