16 июня 2010 г. в 09:47
Популярна форма відторгнення дійсності, властива критично мислячому індивідууму, якому нав‘язують аргументи у вигляді цифр, полягає в тому, що існує брехня, нахабна брехня, а також державна статистика.
Популярна форма відторгнення дійсності, властива критично мислячому індивідууму, якому нав‘язують аргументи у вигляді цифр, полягає в тому, що існує брехня, нахабна брехня, а також державна статистика. Тобто останній варто довіряти так само в останню чергу. Ясна річ, в таких словах більше претензії на парадоксальну іронію. Однак суху й безбарвну здавалося б науку статистику насправді так часто і нещадно застосовували в ідеологічних битвах, таку безкінечну кількість разів використовували як «продажну дівку» якогось з «-ізмів», що природна недовіра громадянина до цифр згори цілком логічна. Умовний, так би мовити, рефлекс. Надійно прищеплений.
Втім, технологія цифрової еквілібристики вічна, поки живе право людини на особистісне трактування тих чи інших проявів життя. І найбільші прихильники цього права, мабуть, політики. Вони дуже творчо використовують метод, навчившись іноді перетворювати реальні загалом цифри на плід заангажованої, якщо не сказати – хворобливої, фантазії. Днями Україну в чергове спробували налякати: в інформаційний простір у індивідуальному виконанні були вкинуті статистичні дані МВС України за перші п‘ять місяців 2010 року. Народу говорили про катастрофічну криміногенну ситуацію, абсолютну непрофесійність та бездіяльність міліції, зростання майже на третину кількості злочинів, зниження рівня їх розкриття тощо. «Частушка – апокаліпсушка» була виконана соло одним з колишніх заступників міністра внутрішніх справ. І що характерно – у головних цифрах політичний трибун майже не сфальшивив, а от загальне враження, тобто висновки, - з точністю до навпаки. Насправді, іронія долі і професійна драма генерала, схоже, в тому, що нинішнє керівництво МВС робить винятково саме те, що декларувала як міліцейську стратегію не одна колишня команда лідерів, в тому числі й попередня – відтворення реальної картини в країні й відхід від статистичного окозамилювання. Їм, на жаль, не вдалося. Діючі керівники, здається, вже демонструють прогрес.
Зберемо врожай яблук достроково!
Заідеологізована роль статистики, її підпорядкованість політичній доцільності давно у генетичному коді людей родом із Союзу. Реальність ніщо, імідж – все. Це рекламісти запозичили потім, спираючись на досвід своїх багато в чому фактичних колег із райкомів-обкомів та вище.
Ясна річ, в абсурдних проявах влади цифр міліція завжди була з народом. «Доведений» згори процент розкриття мав бути на папері досягнутий обов‘язково, незважаючи на нереальність тих 98-ми чи 99 – ти відсотків. Саме в ті часи і викристалізувався у свідомості поколінь правоохоронців комплекс статистики. Обдури, якщо від тебе обману чекають, не можеш розкрити – сховай злочин і т.д.
Незалежна історія України, на жаль, мало що змінила. Розуміння того, що від статистичних атавізмів слід позбавлятися, прийшло, і спроби з‘ясувати реальну картину, осучаснити міліцію і повернути її обличчям до потреб людини здійснювалися, однак завжди чогось не вистачало: політичної волі, системного підходу, врешті-решт часу. Бо зміни на капітанському містку правоохоронної системи відбувалися швидко. Та й витравити зі свідомості працівників вкарбовані десятиліттями поняття – процес надскладний.
Анатолій Могильов, зайнявши кабінет на Богомольця, 10, відразу продемонстрував тверду рішучість нарешті зламати систему статистичного самообману. Треба одержати повну картину криміногенної обстановки в державі, реальних можливостей міліції та її фактичних потреб – як кадрових, матеріально-технічних, так і фінансових.
Реєструвати все, якщо є склад злочину! Порушувати кримінальні справи і професійно робити все для розкриття. Така нині головна вимога до міліції. Карати за зростання рівня злочинності у цифрах, як і за рівень розкриття, ніхто не буде: по – перше, з новим підходом до повної реєстрації ріст йде не в реальному житті, а на папері. По-друге, власне міліція, як відомо, дуже обмежено може впливати на криміногенну ситуацію загалом. З приблизно півсотні факторів, передусім соціально-економічних, які обумовлюють рівень злочинності в країні, в арсеналі правоохоронців лише декілька інструментів впливу. Головний серед них – фахова якісна робота по кожному злочину, тобто утвердження принципу невідворотності покарання.
В регіони відправилися спеціально створені бригади, які викривають приховані від обліку злочини та тестують місцеві органи правопорядку щодо оперативності й професіоналізму реагування на повідомлення про злочини. Спроба сховати злочин – безумовне звільнення зі служби. Цей принцип жорстко впроваджується в життя. Працівник, який іде на це, вчиняє службовий злочин і провокує скоєння злочинцями, що уникли покарання, нових. Звісно, системне дотримання цього курсу вносить зміни у звітність про рівень злочинності, але по суті воно винятково позитивне, оздоровче. Адже перебування міліції в позі страуса стосовно об‘єктивної дійсності явно затяглося і шкідливе для суспільства.
Чим корисний кримінальний «апокаліпсис»
Тепер власне до цифр. Кримінальна вакханалія в державі, різке зростання злочинності і бездіяльність міліції, які змальовував перед журналістами згадуваний вище генерал-політик, насправді – мильна булька. Так, загальний рівень злочинності цього року у порівнянні з минулим дійсно зріс на третину, якщо точніше – на 36 відсотків, однак фахівці вражають цей результат добрим знаком. Причин такому парадоксальному, на перший погляд, судженню декілька.
Перша вже озвучена: впровадження чесного підходу до реєстрації заяв та повідомлень і нещадний пресинг тих, хто намагається приховувати злочини. Міліція запрацювала активніше, агресивніше, якщо хочете, що й позначилося на статистиці.
Другий аргумент полягає в тому, що основні критерії оцінки криміногенної обстановки, якими традиційно керується МВС, - це насильницькі злочини проти особи. Тим більше, що приховати їх дуже складно, хіба в одиничних випадках, отже картина тут апріорі близька до об‘єктивної. Так от, кількість вбивств цього року зменшилася на 8 відс. – з 1079 до 992; тяжких тілесних ушкоджень менше вчинено на 15 відс., а зі смертельними наслідками – на 22 (385 п.р. проти 495 минулого). Грабежів менше скоєно на 2,2 тис. (мінус 18 відс.), розбоїв на 745 (майже 27 відс.). Скоротилася на 15 відс. (всього 152) і кількість злочинів, вчинених з використанням зброї та вибухівки, тому порівняння України з Іраком в цьому сенсі абсолютно некоректне. Зафіксовано й інші позитивні тенденції, що свідчать про реальне покращання контролю над криміногенною ситуацією.
То чому ж при такому відносному «ажурі» все-таки настільки зріс вал загальної злочинності? Невже винятково завдяки процесу самостійного вичавлювання міліцією з себе раба справної цифри і наведенню дисципліни з реєстрацією злочинів? Ні, все значно прозаїчніше, простіше і логічніше. Стрімко виросла кількість зареєстрованих крадіжок, оскільки відбулося нарешті те, чого давно вимагали і очікували професіонали: законодавчо було знижено розмір збитку від злочину, з якого настає кримінальна відповідальність. Ще минулого року ця планка була на рівні 907 грн. 50 коп., зараз – 86 грн. 90 коп. Що це означає? Раніше вкрали у людини мобільний телефон, - міліція відмовляє у порушенні кримінальної справи. Горезвісний «шість пункт два» КПК. Громадський транспорт «тріщить» від кишенькових крадіжок, злодіїв навіть ловлять, але збиток менше 907 гривень, і йди своєю дорогою, грішник, тебе не посадять. У бабусі вкрали пенсію 600 гривень – аналогічний варіант. У селянина живність поцупили – немає складу злочину.
Наслідки такого статус-кво були прогнозованими: криміналітет нахабнів, правоохоронці цинічно займалися пошуком відмовних мотивів і намагалися уникати справжньої роботи, а народ все «краще» ставився до своєї міліції, якій до потерпілих діла немає.
Нині ситуація змінилася, що й продукувало вал злочинів. До речі, розкривали крадіжки цього року суттєво краще, ніж минулого. В абсолютних цифрах: 49 тис. за цей рік проти 26 тис. в 2009-му. З квартирними крадіжками ситуація подібна: 9,8 тис. розкрито нинішнього і 6,8 тис. минулого. Це теж характеристика «бездіяльності та непрофесіоналізму».
Дискусію на тему «що таке «погано» і чим воно корисне» можна було б продовжити, але доцільна вона лише у випадку, коли учасники спору користуються однаковою методологією. Базовий її принцип – визнання пріоритету об‘єктивності. Якщо котрась зі сторін його не демонструє, то тоді, звісно, за допомогою цифр можна малювати кошмарні страшилки, але кому цікавий цей фальшивий жанр?
