11 октября 2010 г. в 11:10
– У подібних надзвичайних ситуаціях потрібно було застосовувати спеціально розроблені настанови, існував і певний алгоритм дій посадових осіб, – пригадує офіцер. – Однак катастрофа такого велетенського масштабу як у Чорнобилі, уявіть собі, не була передбачена навіть ТЕОРЕТИЧНО. На нас, військових хіміків Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Внутрішніх військ, у критичні моменти покладалися надзвичайно важливі завдання – ми повинні першими йти у зону зараження. І не лише йти. Ми мали там працювати, мали зробити все можливе, щоб зберегти людське здоров'я та найдорожче, що є в людини – її життя.
Далі Юрій Семенович через свою природну скромність умовчує про той факт, що саме його одразу після вибуху на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС викликав до себе начальник Внутрішніх військ МВС СРСР по Українській РСР та Молдавській РСР генерал-лейтенант Микола Алекса та доручив йому негайно відбути в зону катастрофи. І саме полковник Паненко провів перші заміри радіації навколо ЧАЕС уже через кілька годин після аварії…
– На службовій нараді за участю командування ВВ було прийнято рішення направити до ЧАЕС оперативну групу, що мала з’ясувати масштаби аварії, визначити, в якому стані перебуває система охорони електростанції, оскільки паралельно з іншими розроблялася й версія диверсії, – продовжує Юрій Семенович.
За словами офіцера, групу очолив тодішній заступник начальника Внутрішніх військ МВС СРСР по Українській РСР та Молдавській РСР генерал-майор Іван Смірнов. Окрім полковника Паненка, туди включили ще трьох посадових осіб – представника відділу спецчастин Управління Внутрішніх військ, медичного працівника та зв’язківця. Було розпочато формування зведеного загону для відправлення на допомогу штабу чорнобильського «атомного» батальйону та 1-й спеціальній комендатурі, що охороняла АЕС.
Поки організовувалася група, офіцери під командуванням генерала Смірнова вирушили до Прип’яті. Перед від’їздом полковник Паненко ще раз нагадав усім взяти з собою протигази. Сам же «начхім» ВВ спакував валізу, в якій бережно, з самого верху, поклав рентгенометр-радіометр. З ним Юрій Семенович не розлучався, як тільки група вирушила з міста-героя Києва.
– Я не вимикав пристрій упродовж усього шляху, – каже полковник у відставці Паненко. – А ось на в’їзді в Чорнобиль рентгенометр-радіометр показував до 3 мілірентген на годину. Близько 9.00 ми увійшли до штабу «атомного» батальйону. На території військового містечка рівень радіації був підвищений – від 0,2 до 4 рентген. Це означало, що знаходитися тут було вкрай небезпечно. Генерал Смірнов негайно наказав військовослужбовцям переїхати до прип’ятського міськвідділу міліції.
Найстрашніше було записувати цифри 80, 100 рентген на годину
Через якусь годину полковник Паненко розмовляв з представником дозиметричного контролю ЧАЕС. Той запевнив «начхіма» військ правопорядку, що заміри радіаційного фону проводяться постійно. Проте назвати конкретні цифри чомусь не наважився.
– Я на всі сто відсотків був упевнений, що цій посадовій особі заборонили розповсюджувати будь-яку інформацію, – продовжує Юрій Семенович. – Однак інші працівники АЕС переконливо просили мене сказати правду, хоч якою б гіркою вона була. Всі хотіли дізнатися про рівень радіації…
Не знайшовши належної підтримки у своїх товаришів-хіміків, Юрій Семенович зважився самостійно робити заміри радіації навколо ЧАЕС. Принагідно сказати, що й сам офіцер зважав, ой як зважав на смертельний ризик, тому нікому зі своїх підлеглих жодного разу не наказав їхати з ним – у чорнобильське пекло. Визвалися поїхати лише добровольці – сержант та два солдати.
– Для вимірювання радіації ми використовували штатний хімічний автомобіль, – пригадує Юрій Паненко. – Сержанта я попросив диктувати показники, а сам занотовував їх у записник. Знаєте, ставало якось не по собі, коли доводилося записувати цифри 80, 100 рентген на годину. Та більше в той час думав не про себе, а про техніку, боявся, щоб вона не підвела. На щастя, все обійшлося. Десь опівдні ми повернулися на базу, в Прип’ять.
Після важкої роботи військовослужбовцям не дали відпочити – дозори доповіли, що рівень радіації поволі зростає. Юрій Семенович особисто пішов вулицями Прип’яті, щоб зробити заміри. Картина була невтішною, приміром, поблизу автовокзалу радіаційний фон сягав 1,2 рентгена на годину – рівень, надто небезпечний для здоров'я і життя людини.
Проте у цей час городяни вели звичний спосіб життя. Хтось відпочивав із дітьми на дитячому майданчику, хтось поспішав у магазин за покупками. А в одному ресторані молодята навіть справляли весілля! Що тут скажеш. Офіцеру Паненку хотілося ридати гіркими сльозами, оскільки він розумів, наскільки небезпечною є ситуація. Та не міг цього робити. Показувати слабкість – хіба цього його вчили в Орджонікідзевському військовому училищі МВС ім. С.М. Кірова?
Паненко заявляє про необхідність евакуації людей з Прип’яті
Ситуація ставала все загрозливішою. Про це полковник Паненко негайно доповідає генерал-майору Смірнову. І наостанок додає: «Виходу немає, треба залишати місто…».
Не минуло й години, як Юрія Семеновича викликав до себе начальник оперативної групи МВС заступник міністра внутрішніх справ України генерал-майор міліції Г.В. Бердов. «Ви, товаришу полковнику, справді вважаєте, що ситуація настільки загрозлива?..» – запитав суворо. «Саме так», – прозвучало у відповідь.
Невдовзі звістка про полковника з ВВ, який категорично наполягає на необхідності евакуації людей з Прип’яті, долетіла й до самого начальника Внутрішніх військ МВС СРСР генерала армії Яковлева.
– Ну все, думаю, моя служба на цьому підходить до завершення, – каже Юрій Семенович. – Але ж ні, генерал Яковлєв лише похвалив мене за те, що не боявся говорити правду. Хоч якою б вона була.
Минуло ще трохи часу, і начальника хімічної служби управління ВВ МВС СРСР по Українській РСР та Молдавській РСР полковника Паненка викликали на урядову комісію. З ним спілкувалися люди в цивільному. Як пізніше йому стало відомо, ці всі посадовці були з Москви. Вчені. Світила ядерної фізики. Вони ж улаштували офіцеру справжній іспит. Усе хотіли переконатися, що фахівець, який наполягає на необхідності евакуації людей з Прип’яті, добре обізнаний у питаннях ядерних реакцій та радіаційного випромінювання.
Вислухав полковника Паненка й начальник хімічних військ Міністерства оборони СРСР генерал-полковник Володимир Пікалов. Офіцер аргументовано переконував генерала, що подальше перебування людей у Прип’яті ставить їхнє життя та здоров'я під смертельну загрозу. Тоді генерал Пікалов нічого не відповів. Тільки слухав і щось записував. Лише опівночі стало відомо, що надійшло розпорядження приступити до евакуації, на якій наполягав полковник Паненко.
На третій день перебування в зоні аварії Юрію Семеновичу враз стало зле. 30 квітня його відправили до Києва, де він був негайно госпіталізований…
Досьє Kriminal.TV
Перша інформація про аварію на ЧАЕС надійшла до Управління Внутрішніх військ МВС по Українській РСР і Молдавській РСР 26 квітня 1986 року о 03.20.
За рішенням начальника Внутрішніх військ МВС по Українській РСР і Молдавській РСР генерал-лейтенанта Миколи Алекси, 26 квітня у район аварії направляється оперативна група на чолі з генерал-майором Іваном Смирновим і зведений загін від військових частин Київського гарнізону у складі 1-ї та 2-ї патрульних рот 1-го полку міліції (нині столичне міліцейське з’єднання Внутрішніх військ МВС України), взвод хімічного захисту 290-го Новоросійського Червонопрапорного мотострілецького полку з спеціальними автомобілями (нині окремий Київський ордена Червоного Прапора полк Президента України) і частина засобів зв’язку мобільної групи.
Командування військ приділяло значну увагу охороні АЕС. Особовий склад спецкомендатури – виключно прапорщики і військовослужбовці надстрокової служби, що організаційно входили до спеціального батальйону, яким командував підполковник Валентин Бірюков – забезпечив надійну охорону ЧАЕС.
Згодом у район аварії направили ще й військові оперативні резерви, зокрема 10-й Римникський тричі орденоносний мотострілецький полк, 510-й окремий стрілецький батальйон та 4 окремі моторизовані батальйони міліції.
Особовий склад залучався й до виконання завдань з охорони громадського порядку на вулицях м. Прип’яті. Військові правоохоронці під охорону взяли 168 житлових будинків. Для цього лише в одну зміну виділялося 38 нарядів. А їхня зміна проводилася кожні 4 години.
У травні 1986 року частини Внутрішніх військ, які охороняли ЧАЕС, відвідали перший заступник Міністра внутрішніх справ СРСР генерал-лейтенант міліції Василь Трушин і начальник Внутрішніх військ МВС СРСР генерал армії Іван Яковлєв. Вони зустрічалися з особовим складом, дали позитивну оцінку організації несення служби.
Історична довідка
Незабаром виповниться 115 років з того часу, як французький фізик Беккерель відкрив явище радіоактивності. І саме знамените відкриття радіоактивного розпаду атомів, який супроводжується виділенням ядерної енергії, стало початком вступу людства в ядерний вік. Однак ядерна енергія, як виявилося, несла людству й небачені біди.
Основою формування потужного науково-промислового атомного комплексу на території колишнього СРСР став створений у Москві (1946 р.) перший у Європі ядерний реактор. Із зас¬нуванням союзного атомного відомства — Мінатоменерго (рані¬ше Середмаш) почали з'являтися атомні енергоблоки, в тому числі й Чорнобильська АЕС, розташована в місті Чорнобилі (до XII ст. — Стрежев).
Спорудження Чорнобильської АЕС і зведення міста енергетиків — Прип'яті – були оголошені Всесоюзним ударним комсомольським будівництвом.
Багато наполегливої праці доклали будівельники й експлуатаційники в спорудження блоків АЕС. 1 серпня 1977 р. був зді¬йснений пуск 1-го енергоблоку. 21 грудня 1978 р. було запущено 2-й енергоблок ЧАЕС; 3 грудня 1981 р. — 3-й; 31 грудня 1983 р. почав давати перші кіловати електроенергії 4-й енергоблок.
Сергій ДІДИК, Іван КУЛЕХА
фото з архіву полковника у відставці Юрія ПАНЕНКА
