25 сентября 2025 г. в 08:00
Неллі Буткевич знущалася з дисидентів у Дніпропетровській психіатричній лікарні в СРСР, – Яніна Соколова.
Жахлива історія каральної психіатрії, де фігурує матір відомого українського бізнесмена Буткевича Геннадія Владиславовича – Буткевич Неллі Михайлівна, яка з 1970 по 1980 рік очолювала Третє відділення Дніпропетровської обласної психіатричної лікарні, є наочним прикладом безкарності.
Про це повідомила блогерка Яніна Соколова.
«У привітанні до матері Геннадія (привітання на Facebook з 90-річчям від Футбольного клубу «Полісся», який належить Геннадію Буткевичу – авт.) на сторінці у Facebook від «Полісся» звучали слова про щиру любов Неллі до футболу та відданість команді за будь-якої погоди. Ну, мають на увазі, що Неллі на футбол часто ходить, – каже Яніна Соколова. – А це ж не просто жінка-пенсіонерка, яка ходить на футбол – це ж мати власника клубу. Облизали? Облизали. Але облизали не ту, друзі. Бо за цим образом, який зараз на ваших екранах – відданої вболівальниці, стоїть зовсім інша історія».
Свідки говорять про садизм і особливий ентузіазм лікарки Неллі Буткевич у боротьбі з інакодумством в СРСР.
«Вона не просто виконувала накази», – акцентує блогерка.
Письменник та художник Йосип Тереля, перебуваючи у дніпропетровській в’язниці, у 1979 році стикався з Буткевич. Він називав її «лейтенант-комуніст Неля Михайлівна» і казав, що «садистка Буткевич призначила мені все, що тільки її голівонька могла придумати». Упродовж року Терелю піддавали знущанням, терору та «лікуванню».
Інші випадки були ще більш витонченими та жорсткішими, іноді навіть призводили до вбивства. Вчитель-фронтовик Середа звернувся до Неллі Буткевич зі скаргою на санітарів, які грабували хворих. Замість реагування на злочин, Буткевич наказала бригадиру «добряче дати наклепнику». Санітари витягали чоловіка у туалет і жорстоко били.
Дисидент Петро Луцик, активний учасник національно-визвольного руху та нащадок короля Данила, який провів 32 роки у тюрмах і спецлікарнях, розповідав, що Буткевич призначала йому пігулки, які «наче вату в голову наштовхали». Луцик помер у 2006 році, але його свідчення залишилися.
Громадський діяч Анатолій Ільченко, в якого «діагностували» шизофренію параноїдальної форми через проукраїнські настрої, також свідчив про її діяльність. Хоча Ільченко був абсолютно здоровий, його примусово відправили на лікування.
Ільченко просив Буткевич відкласти терапію, щоб довести свою нормальність. Неллі Михайлівна, «добра така жінка, аж сюсюкала», відповіла дисиденту:
«Ви небезпечні саме тим, що ви не вважаєте себе хворим. Ви не розумієте, що ви хворий, а тому ви можете наробити багато лиха».
Після цього Буткевич призначила Ільченку болісні уколи аміназину з магнезією двічі на день. Біль був настільки нестерпним, що чоловік до півночі не міг заснути, а сідниці вкрилися затвердіннями та гулями. На його благання відмінити тортури, Неллі Михайлівна лише цинічно відповідала:
«Ильченко, ви ж совсем ещё нелечоный».
Свідчення про каральну психіатрію Неллі Буткевич також містяться у «Віснику репресій України» Української Гельсінської групи за 1981 рік.
«Історія має зафіксувати правдивий портрет», – каже Соколовська.
