«Мертва земля» окупованого Донбасу: як затоплені шахти знищують регіон. ФОТО, ВІДЕО

13 сентября 2021 г. в 17:20

«Ми тут потонемо», — каже 72-річна Віра Макаренко, вдивляючись у темну стоячу воду, що заповнює підвали її оселі. Тріщини у фасадах та повені в льосі — звична справа у приватних будинках на цій вулиці в Селидовому, донбаському шахтарському містечку. Майже десять років тому закрили сусідню шахту імені Коротченка, тоді все й почалося.

Про це пише ВВС.

Те саме, лише у значно більших масштабах, може статися з усім регіоном, якщо шахти будуть затоплювати по обидва боки від лінії фронту.

У Селидовому — лише перебої з відкачуванням. А от на непідконтрольних Україні територіях — масове затоплення закритих чи зруйнованих війною шахт. Це відбувається безконтрольно та незворотно.

А санкцію на «мокру консервацію» таких небезпечних шахт, як ядерний «Юнком», дають російські фахівці. Вони переконують, що загроз немає.

«Ставок» у підвалі

Коли під підлогою власного будинку плюскається немов у ставку вода, геополітика та навіть війна відходять на другий план.

«Думаю, в один момент ми просто провалимося — та й все. Навколо сама вода. Під нашим будинком скрізь вода!» — переймається Віра Андріївна. Надворі — донбаська спека. На обрії височіють стволи величезної похмурої шахти з рудими териконами й зношеними, потрісканими нутрощами будівель.

У своєму будинку на вулиці Олега Кошового в Селидовому Віра Анатоліївна мешкає з 1973 року. Вода у підвали вперше «прийшла» у 2014-му. Тоді ж закрили шахту ім. Коротченка.

Все життя Віра Анатоліївна пропрацювала на Селидівській збагачувальній фабриці поруч із цією шахтою. Сьогодні силует шахти нагадує жінці не про її молодість. Це символ постійної загрози для її родини.

«Вона потекла, як закрили шахту. Воді кудись треба текти. А як ще закриють шахту «Росію» чи Котляревського (інші шахти в Селидовому — Ред.), то ми тут узагалі потонемо», — каже жінка. Пару років тому приїжджала офіційна експертна комісія і не виявила зв’язку між підтопленням будинків та закритою шахтою.

Тим часом поруч збирається ціла група місцевих мешканців. Всі вони скаржаться на повзучу руйнацію своїх осель.

line

— Тут вода витікає з шахт: або з Коротченка, або із Селидівської. Вони всі закриті, — каже одна з жінок, яка разом із чоловіком щоліта латає нові тріщини на фасаді свого будинку.

— Це більше на Коротченка схоже. Але ж ми не знаємо, — кажуть мешканці підтоплених вулиць.

— То качає, то не качає, то в них насоси поламані. Скільки було, що зламались насоси, — і ставок напроти шахти переповнювався. Він зараз переповнений після дощів. Тут у всіх підвалах вода.

Гідрогеолог, доктор технічних наук Євгеній Яковлєв — один із небагатьох, хто комплексно вивчає затоплення шахт в Україні. До 2017-го він підтримував робочі контакти з гідрогеологами на непідконтрольних територіях.

Ситуація в Селидовому, на його думку, це — сигнал «SOS». І потрібно вже розробляти план порятунку людей. Науковець припускає, що шахтні води підпирають знизу підземні та ґрунтові. Як наслідок, вода підіймається та просочується в будинки.

А на шахтах у так званій ДНР, за інформацією Євгенія Яковлєва, якщо й відкачують воду, то мінімально, аби лише їх самих не затопило. А те, що не відкачали, може дістатися підконтрольним територіям.

Загалом же шахти все одно затоплені. А отже, надлишок води має кудись витікати — під землею чи над землею. З боку Горлівки та Макіївки на Донеччині та з боку Первомайська на Луганщині, де розташовані затоплені шахти, вода може прориватися на контрольовані Україною території.

Одного разу, в травні 2018-го, це вже сталося на луганській шахті «Золоте». Тоді дивом ніхто не загинув. А шахта перетворилася зі звичайного підприємства, що занепадало, на форпост із зупинки води.

«Міста та селища Донбасу приречені на підтоплення», — каже Євгеній Яковлєв, розглядаючи фото підтоплених підвалів. І зізнається: «Мені іноді кажуть: «Ну, чого ти хвилюєшся за ті затоплені шахти?» — А я кажу: «Мені шкода людей».

Україна нині не має доступу до затоплених шахт на тимчасово окупованих територіях і сподівається на підтримку ОБСЄ та інших міжнародних організацій. Головне — отримати гарантії безпеки від Росії для експертів, які будуть моніторити ситуацію на шахтах.

«Я не бачу технічних складнощів для організації доступу до шахт на тимчасово окупованій території для експертів МАГАТЕ чи будь-якої іншої міжнародної інституції», — переконує Олексій Резніков, міністр з реінтеграції тимчасово окупованих територій.

«На це тільки має бути політична воля Російської Федерації. Саме вони здійснюють ефективний контроль на цих територіях», — наголошує він.

Наслідки затоплення шахт через 10-50 років:

Просідання та підтоплення ґрунтів, що робить землі непридатними для сільського господарства.

Забруднення питної води в криницях та водоймах важкими металами й мінералами.

Вихід на поверхню метану, зокрема його потрапляння в підвали. Цей газ може горіти та вибухати. Він не має запаху, а отже — його складно виявити. Людей потрібно спеціально навчати, як поводитися у підвальних приміщеннях поруч із шахтами.

Утворення проваль над місцями просідання порід у виробках.

Техногенні землетруси.

Масове переселення людей.

Чинні шахти — це вугілля. Закриті й затоплені — це підземні води, що заповнюють їхні пустоти й вимивають важкі метали й солі з гірничих порід. Так утворюється «шахтна вода». Їй потрібно кудись «діватися». І тоді вона прокладає свій шлях, як зможе: у підземних виробках і ходах, фільтрується крізь піщаники. А тоді, зрештою, змішується з чистою підземною водою, утворюючи токсичний «коктейль».

А ще покинуті виробки можуть обвалюватися та просідати, утворюючи на поверхні провалля.

Підземні ріки

Щосекунди стінками шахтних стволів стікають сотні дрібних струмків. Вода вправно царює в підземних пустотах. У цьому ВВС переконалася, опустившись в одну з шахт Торецька, — «Нову».

Мільярди крапель — це вічні звуки покинутих підземель Донбасу. Вода ніколи нікуди з них не зникне. І завжди «прокладатиме собі дорогу». Тому й потрібна довічна консервація шахт. Просте затоплення не можна вважати «мокрою» консервацією. Бо воду все одно треба відкачувати.

При затопленні немає жодного контролю підземних процесів, пояснюють гірничі інженери.

Якщо воду відкачують, то вона з шахти виходить прозора. Якщо шахту затоплюють, вода стає токсичною.

Навіть найсучасніший насос ламається від перекачування такої води за лічені місяці. Сьогодні ж такі брудні потоки вже потрапляють у річки, звідки люди п’ють воду.

Побачити подібне можна за 150 км від підтоплених вулиць Селидового в Золотому, що на лінії розмежування в Луганській області.

«Іржава» річка

Ми стоїмо на березі луганської річки Комишуваха. Ядучо-помаранчевої, немов змішаної з апельсиновим соком чи яскравою глиною. Перед нашими очима протікає майже вся таблиця Менделєєва. Приміром, марганцю у цих водах більше за норму в сім-вісім разів. Такий результат показав аналіз проби води з цієї річки, який замовили правозахисники Truth Hounds.

На горі над річкою нависає шахта «Золоте», що сьогодні викачує шахтні води з тимчасово окупованої території. Скидає їх у цю річку без фільтрації та очищення.

Без цього затопилися б усі навколишні шахти на підконтрольній території. Так, на сусідній шахті «Гірська» працюють до двох тисяч людей, на «Карбоніті» — близько тисячі людей. Більшість із них втратила б роботу. А іншої в прифронтовому містечку немає.

На «Золотому» нині працює 500 людей. До аварії 2018-го, коли повноцінно видобували вугілля, це підприємство давало півтори тисячі робочих місць.

Якби воду тут не викачували в річку, вона б забруднювала підземні води та питну воду в колодязях. Таким чином, обрали найменше зло з можливих, пояснюють в ДП «Первомайськвугілля».

Від колишньої гірничої слави «Золотого» залишилося заледве 10 тонн вуглевидобутку на тиждень. Зношена й недофінансована шахта працює на водовідлив. Очисних споруд тут немає. Є лише невеликі відстійники.

Фактично від цієї шахти залежить стан довкілля, якість питної води та робочі місця для цілого регіону, роздертого війною. При цьому на центральному рівні нею ніхто по-справжньому не опікується.

Для Міненергетики це «відпрацьований матеріал», що підлягатиме реструктуризації, адже вуглевидобутку там уже фактично немає.

У Міндовкіллі ВВС відповіли, що опікуються лише впливом шахт на охорону довкілля. ВВС показала фото річки заступнику міністра Руслану Стрільцю. Він, уточнивши, чи йдеться про окуповану територію, визнав, що «це жахливо». Але наголосив, що потрібно чекати комплексної концепції з протидії затопленню шахт, аби вирішити проблему.

Займатись нею разом мали б кілька міністерств.

У Міністерстві з реінтеграції тимчасово окупованих територій вважають, що все залежить від волі Росії надати гарантії безпеки для моніторингу затоплення. Міністр Олексій Резніков зі станом справ на шахті в Золотому не знайомий і посилається на те, що це не його компетенція. Адже йдеться про вже контрольовану Україною територію.

Тобто в нинішній системі шахтою далі опікується самотужки Міненергетики, хоч її роль уже природоохоронна, а не промислова. Як наслідок, бракує фінансування, обладнання та технологій.

ВВС поспілкувалася з багатьма керівниками та інженерами з донбаських шахт. Усі вони визнають, що в України сьогодні немає жодних стратегії та кризового плану для екологічного порятунку Донбасу на випадок форс-мажорів.

Якщо не буде такої підготовки, то в майбутньому ДСНС доведеться складати вже плани евакуації населення.

З 2018-го шахта «Золоте» качає 1200 кубометрів води щогодини. З припливом понад 1500 вона вже може не впоратися, пояснює її головний інженер Ігор Новосьолов.

«Ми працюємо на грані великого ризику, якщо трапиться будь-який збій: з електропостачанням, насосами. У нас немає водозбірників, які б могли акумулювати воду й на випадок аварії давали нам час на її усунення», — розповідає він, проводячи екскурсію напівзавмерлим підприємством.

Водночас «Золоте» — це класична ілюстрація того, що під землею шахти Центрального (Донеччина) та Східного Донбасу (Луганщина) — єдина система, схожа на дірявий голландський сир. Вони мають суміжні виробки та з’єднані між собою ходами й тріщинами у породах.

Саме через такі спільні виробки та коридори вода з підземель так званої ЛНР прорвалася в шахту Золотого.

затоплені шахти

«Якщо у двох шахтах відкачується вода, а в решті не відкачується, то вона вас задавить все одно. Вода у своїй масі прибуває звідусіль», — пояснює Олексій Лебідь, заступник директора з наукової роботи Інституту телекомунікацій та глобального інформаційного простору НАН України.

За його словами, при проєктуванні шахт на Донбасі передбачали, що в кожній із них будуть насоси певної потужності. Війна зруйнувала цю систему.

«Все одно рано чи пізно затопить. Вода буде прибувати або поступово, або відбудеться лавиноподібний прорив», — вважає Олексій Лебідь.

«Часу вже немає»

Віктор Заярний, власник продуктової крамниці в Золотому, щодня бачить токсичну іржаву течію. І усвідомлює розчинені в ній небезпеки, на відміну від багатьох місцевих мешканців, переконаних, що «жовтий колір дає глина». Людям ніхто не розповідає про реальні загрози.

Він залишився сам поруч із затопленими шахтами. Рік за роком війна приносила йому втрати: його крамниці по той бік фронту зруйнували, він втратив дім, нині не може поїхати на могили батьків. Тепер ще й зупинку поруч із його магазином перенесли в інше місце. Й життя навколо зупинилося.

«Ви питаєте, яка на Донбасі екологія? Пил та й пил. Степ та й туман. От і вся екологія на Донбасі. Те, що річка стала такою, — це ненормально. Шахта сама цього не потягне. Спасибі їм, що й так качають воду. А далі держава має вкласти кошти», — каже чоловік.

Прорив потоку шахтних вод може статися й на Донеччині. Тільки «золотий сценарій» там може повторитися в значно більших масштабах.

«Я вважаю, що ми на межі екологічної катастрофи. Часу в нас уже немає. Потрібно негайно реагувати всьому міжнародному товариству. Вже практично не залишилося шансів зберегти екологію Донбасу в умовах затоплення шахт», — визнає ймовірність масштабного лиха Олексій Резніков.

EXMO affiliate program