Напад на вождів чи на суспільний спокій?

Повідомлення про напад на громадську приймальну однієї з партій в столиці миттю розлетілося в інтернет-мережі. В якийсь момент навіть склалося враження, що на таку новину чекали.

 

Бо ж коментарі не забарилися. Більше того – відразу почали з‘являтися версії щодо причетності до цієї події тих чи інших осіб, партій, рухів.  Інтернет-товариство не скупилося не лише на версії, а й на конкретні звинувачення. Без слідства- суду було винесено вирок - хто винен і яке покарання. От тільки «судді хто?»

 Перечитавши лише частину з усього цього інтернетівського досьє, розумієш, що не так все й просто. Інформаційна війна перейшла зі стадії партизанської боротьби в режим відкритих дій. І на передньому фронті опинилися вожді. Ні,  теперішні очільники партій та рухів не відкривають «своє личко». Від дій підпільних «правдолюбів» страждають кам‘яні символи минулого тисячоліття. Хоча їх роль в історії може визначити лише сама історія, і то тільки з часом.

Сьогодні ж вожді, увічнені в камені, не просто стають жертвами зловмисників. Пам‘ятники – їхня зброя для розпалювання ворожнечі,  розбрату, ненависті між різними прошарками населення, різними ідеологічними поглядами, віросповіданням тощо. А якщо сюди додати ще напади на офіси політичних партій,  додати їм політичного забарвлення, можна робити висновок – ідеологічна війна триває. І робиться це цілеспрямовано упродовж тривалого часу.

 

Проаналізувавши низку актів нелюбові до кам‘яних «ідолів минулої епохи», інших нападів з цього ж «серіалу», можна зробити однозначний висновок: у всього цього «екстремізму» один і той же режисер. Грамотний, цинічний, далекоглядний. Він спочатку заносить інфекцію в організм нашого суспільства, підігріває, аби вона скоріше розмножувалася та збільшувався нарив. Потім візьме в руки скальпель, аби допомогти позбавитися болючого недугу, розрізавши його закликом до бунту… Втім, судіть самі.

У червні, о четвертій ранку, під покровом ночі варвари свідомо напали на один з символів столиці. Щоправда сталося це не в 41-му, який увійшов в історію своєю віроломністю, а в 2009 році. Тоді,  30 червня, п‘ятеро киян вирішили, що вони можуть приймати рішення за всіх українців. Свій вирок пам‘ятнику Леніну, що на бульварі Шевченка в Києві, вони привели у виконання. Поки четверо  осіб тримали принесену драбину, один чоловік молотком пошкодив голову та ліву руку пам‘ятника.  Свої дії він мотивував ідейним міркуваннями. Мовляв, не «хуліганка» це, а моя політична свобода. Уявляєте, якби таким чином, почав діяти кожен, кому не подобається пам‘ятник громадянину іншої національності, віросповідання, партійної приналежності тощо?

На жаль, тоді суспільство не відреагувало належним чином. Українці стали сторонніми спостерігачами, які з цікавістю,  а чи й байдужістю спостерігали за розвитком цих подій. Кат кам‘яного вождя, молода людина 1971 року народження на прізвище Кохановський,  таки став фігурантом кримінальної справи порушеної за ч.2 статті 298 ( знищення,пошкодження пам‘яток). Згодом він вчинив ще одне кримінальне діяння, побивши людину. З часом ці дві кримінальні справи було об‘єднано в одне провадження, досудове слідство завершено  напередодні дня народження Леніна – 20 квітня 2010 року. У даний час справа розглядається Шевченківським районним судом м.Києва.

Втім, за цей час непомітно для суспільства прокотилася ціла хвиля подій, які мали стати для суспільства подразником уповільненої дії.  У Полтаві 22 грудня 2009 року приблизно о 3-й ночі двоє нетверезих чоловіків досить дивним чином «розважалися». Вони принесли з собою легкозаймисту суміш, розбили вікно приміщення офісу однієї з партій та вилили рідину всередину.

 

Довести задумане до кінця чоловіки не змогли не з власної волі – їх затримали працівники міліції «на гарячому», точніше, до того, як навкруг мало стати спекотно від вогню. За цим фактом порушено кримінальну справу за ч.2 ст.194 (умисне знищення або пошкодження майна) Кримінального кодексу. Стосовно двох обвинувачених було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. А 16 серпня 2010 року чоловіків Октябрьським районним судом м.Полтави засуджено до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком на 1 рік.

В Одесі партійна нелюбов завершилася стріляниною. Будівлю обласного виборчого  штабу однієї з партій було обстріляно. Знову ідеологічні уподобання висловлювали вночі, в період з 3-ої до 6-ої ранку 20 вересня 2010 року.  Стріляли по вікнах другого поверху невідомі особи з невстановленої зброї. Пошкоджено три склопакети. Згодом було встановлено особу  чоловіка, який, як з‘ясувалося, пострілами відробляв отримані за роботу гроші.

 

Випадковий знайомий, з яким склалися довірливі стосунки,  запропоновував чоловікові зробити послугу на непогану оплату. Той погодився, отримавши 1000 гривень, чоловік чесно відробив їх, обстрілявши партійний офіс. Наразі «стрілку» пред‘явлено обвинувачення за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст.296 (хуліганство). Кримінального кодексу України, матеріали направлено в прокурату Приморського району м.Одеси.

Кому заважав монумент Дзержинського у сквері Прикордонників у Запоріжжі? Невідомі 5 травня 2010 року кинули у пам‘ятник полімерний пакунок з фарбою. Того ж дня пізно ввечері невідомі  зробили на цьому ж пам‘ятнику напис за допомогою аерозольного балончика. За цими фактами було порушено кримінальні справи за ч.2 ст.296 (хуліганство) КК України. Однак осіб, причетних до скоєння злочинів, встановлено не було.

 

В липні досудове слідство в обох справах було припинено.  А вже 17 вересня вночі ще один вождь став жертвою нападників. Невідомі пошкодили пам‘ятник Леніну в смт. Балабіно Запорізького району. Знову ж порушено кримінальну справу за тією ж статтею  про хуліганство. А 28 грудня 2010 року досудове слідство зупинено. І в цей же день  - новий напад на вождя. Збіг обставин?! Чергова ланка все того ж провокаційного ланцюжка?

Щоправда, цього разу діяли під вечір, теж під покровом темряви. Приблизно о 16.30 28 грудня 2010 року на території обласного комітету однієї з партій невідомі особи пошкодили бюст пам‘ятника Сталіну. За цим фактом було порушено кримінальну справу за ч.2 ст.296 КК України.

Очевидно, що напередодні Нового року мав спрацювати черговий суспільний подразник. А можливо, й провокаційна іскра, яка, з розрахунку РЕЖИСЕРА, мала запалити гніт для подальшого  «спонтанного» спалаху народного невдоволення. Мовляв, наболіло, скажуть, немає сили терпіти таке неподобство. А хто це «неподобство» організовує? Не виконує,  за певну грошову чи спиртну винагороду, а саме чітко планує, роздає завдання, прораховує на кільканадцять кроків наперед, прив‘язує одну подію до іншої? Щоб не бути голослівним – знову факти.

Місце дії – знову Запоріжжя. Одного потерпілого від вандалів ( хуліганів чи і навіть, за інтернет-версіями,  терористів)  монумента для Запоріжжя цього разу було замало. Певно, організатори очікували на більш швидке розбухання нариву невдоволення. Тож аби «процес пішов швидше» – напад скоїли вдруге. До спаплюженого бюсту «батька всіх народів» в святкову  ніч зловмисники навідалися знову.

 

Цього разу трохи більше як за годину до Нового року пролунав вибух, внаслідок якого постраждав бюст вождя. За оперативними даними, невідомий переліз через паркан та встановив біля пам‘ятника сумку з саморобним вибуховим пристроєм, який через деякий час спрацював. За фактом було порушено кримінальну справу - ч.4.ст 296 КК України. До речі, в ході розслідування кримінальної справи знову виплив «на-гора» факт пошкодження згаданого пам‘ятника Сталіну в Запоріжжі. 26 травня 2010 року на монумент кинули флакон з білою фарбою.

 

Тоді стосовно автора цього влучного кидка було  складено протокол про скоєння адміністративного правопорушення за ст. 173 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 85 грн. Як бачимо, таке покарання своєї виховної функції не виконало.

Та повернемося до останнього новорічного нападу багатостраждальний в прямому сенсі слова запорізький пам‘ятник. Поки оперативники працювали на місці події, в інтернеті вже… назвали винуватців цього  «замаху на вождя».

 

Оперативно? А може, заплановано?! В Мережі винними назвали обласних керівників політичної сили, яка й встановила багатостраждального ідола біля свого офісу.

Втім, інтернет не скупиться на вердикти, версії, «нові обставини» відомих епізодів. Режисер вміло тисне на кнопки, при цьому залишаючись непомітним і недосяжним. Для правосуддя в тому числі. Тож саме відчуття безкарності і радикалізм останнім часом зростають в геометричній прогресії. Причому, й одне, й інше водночас. А може, це просто продовження дій за заздалегідь спланованим сценарієм, в який вносяться лише незначні поправки з врахуванням окремих епізодів, в тому числі й власних «проколів».

Так чи інакше, а на підтвердження вище сказаного  2 січня в мережі з‘явилося одне досить серйозне повідомлення. Відповідальність за злочин, який мав місце 31 грудня 2011року, взяв на себе такий собі ,,Рух Першого січня”.  Однак в повідомленні – не просто визнання вини в кримінальному діянні. Тут заклики до нових, більш страшних, масштабних і системних дій. Кримінально-караних, до яких закликають масово громадян.

 

Це вже не інтернетівські витівки, не студентський жарт чи підлітковий максималізм. Це загроза, до якої, мабуть, привела безкарність на всіх етапах підготовки з побиттям-стріляниною-вибухами. Те, що мовчки проковтнуло суспільство, не відреагувавши належним чином. Новий етап вже не проковтнути. Адже в інтернеті закликають знищувати громадян за їх національною ознакою, не залишаючи їм пощади,  «всіх патріотів - гуртуватися в автономні боївки, тренуватися та вивчати військову справу і підривні матеріали».

Де правоохоронні органи, де громадськість? Де, врешті-решт, комітети матерів, чиї діти можуть потрапити в тенета таких «патріотів» або стати жертвами через самосуд  спеціалістів з «підривних матеріалів»?.

Нашим законодавством передбачено відповідальність за подібні заклики. Зокрема, дії, пов’язані з підготовкою та розповсюдженням подібних звернень містять ознаки злочинів, передбачених ст. 2582 (Публічні заклики до вчинення терористичного акту) КК України (підслідність слідчих Служби безпеки України) та ст. 161 (Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань) КК України (підслідність слідчих прокуратури). І певно, вже тут промовчати, «не знайти винних» та закрити досудове слідство не можна. Бо заклики в інтернеті вже носять реальну загрозу не лише кам‘яним символам минулої епохи, а всім нам.

Більше того – вину за майбутні екстремістські дії намагаються …перекласти на владу. Так, саме на владу, яка, власне,  й затримувала підозрюваних, розкривала злочини, робила передбачені законодавством дії, аби винних притягнути до відповідальності. І звинувачують владу в провокаціях не якісь необізнані громадяни. Такі закиди лунають з вуст навіть народних депутатів.

 

Так, Юрій Гримчак заявив про те, що нібито в столиці на 4 січня заплановані  акції, в яких наймані політичними опонентами провокатори діятимуть від імені опозиційних сил. Вони начебто переконуватимуть світову спільному в схильності українців… до тероризму. Абсурд? А може, виконання чергового завдання по дискредитації влади? Будь-якими методами і засобами, коли навіть кримінал подають як політичне страждання, а   для досягнення мети не добирають не лише слів, а й способів.  Залучають всіх – від найнятих за 1000 гривень «стрілків» до народних обранців. За спинами цих учасників дійства вже  починає проглядатися режисер…

Сьогодні в містечку Шахтарськ на Донеччині постраждав ще один вождь. Пам‘ятник Леніну пофарбували в жовто-сині кольори. Весь процес зняли на фото та розмістили в інтернеті.  А може,  й справді, винна у всьому влада? Винна  тому, що не вживає кардинальних дій щодо порушників законодавства, досить м‘яко ставиться до тих, хто відверто ігнорує Закон.