2 апреля 2024 г. в 07:40
Ірина Слінькова тричі постраждала від рук російських окупантів. Під час евакуації із захопленої та затопленої путінськими військами Кардашинки Херсонської області в неї впритул вистрілив російський солдат. Тоді жінка отримала поранення в голову, її обличчя було понівечене. Щоб позбутися слідів війни, жінка звернулася по допомогу до Львівського реабілітаційного центру UNBROKEN, де лікарі безплатно роблять пластику. Першу операцію Ірині вже зробили, інформує FREEДОМ.
“У мене там росли гранати, плодоносили, інжир, жимолость, червона смородина, біла смородина, чорна”, — згадує про рідний дім жінка.
Ірина із сумом розповідає про своє життя до повномасштабної війни в рідному селі Кардашинка на Херсонщині. Каже, коли російські війська увійшли в село — у людей був розпач, проте вона намагалася допомагати односельцям.
“Люди були в шоці, у нас у Кардашинці томати вирощували, огірки, капусту. Люди казали: “Не знаємо… Будемо сіяти чи не будемо сіяти, а кому?”. А я кажу, що наші хлопці прийдуть, їх потрібно буде годувати, тож потрібно сіяти”, — ділиться вона спогадами.
11 червня — день, який змінив життя Ірини назавжди. Після того як російські окупанти підірвали Каховську гідроелектростанцію (ГЕС), її село на лівому березі повністю поглинула вода. Українські рятувальники почали евакуювати населення з небезпечних зон, навіть з окупованого лівого берега.
“Я повернулася і побачила, що на дачі, на найвищому даху, перебувають росіяни. Один стояв за колоною, ще двоє вискочили з горища. Я повертаюся і кажу нашим рятувальникам, що вони на даху, і почався обстріл. Під час цього обстрілу був пробитий човен, у ньому – семеро людей були поранені, зокрема і я, а троє були вбиті”, — розповідає Ірина про пережите.
У той час, коли українські рятувальники всіма силами намагалися евакуювати людей і врятувати від смерті — російські військові стріляли в беззбройних цивільних, які намагалися врятуватися від їхнього ж терору.
“Спочатку пам’ятала, що мені на руку накладали джгут, і чула, як казали, що будуть тягнути човен. Більше нічого не чула. Я їх [росіян] бачила, їхні автомати, і бачила, що вони стріляли з автоматів. Це була автоматна черга, а кулі в них були розривні, тому що в усіх поранених був метал у тілі: у мене в руці і ще в інших частинах тіла залишився метал”, — каже пацієнтка UNBROKEN.
Одна з куль російських окупантів поцілила Ірині просто в обличчя — жінка втратила око, було зачеплено м’які тканини, роздроблено кістки носа, пошкоджено очну ямку.
Рятувальникам усе ж вдалося її вивезти, а миколаївські лікарі зробили все, щоб зберегти їй життя. У пошкоджену частину обличчя поставили пластину. Проте наслідки поранення досі заважають Ірині як естетично, так і фізично.
“Погано дихаю носом, перегородка викривлена, важко дихати лівою ніздрею, і треба протез ока поставити”, — зазначає Ірина.
Післяопераційний рубець тисне на носову перетинку, що ускладнює дихання. Під час першого етапу лікування медики вирішили спершу усунути фізичну проблему, провівши операцію під назвою ліпофілінг.
“Ми за допомогою її власних жирових тканин заповнили третину обличчя, тому що є великий дефіцит у глибокому жировому пакеті, тому нам потрібно було його наповнити”, — пояснює завідувач відділення пластичної хірургії Дмитро Січненко.
Операція пройшла успішно, й Ірина вирішила поділитися позитивними результатами зі своїм чоловіком, який чекає на неї в Миколаєві.
“У мене все добре, Васю. Лікарі дивилися, сказали що все буде добре, можна вже їхати додому, а потім через три-чотири тижні знову приїхати на повторну операцію. Готуватимуть до протезування”, — розповідає вона чоловікові.
Попереду на Ірину чекає ще кілька процедур зі шліфування шрамів і протезування ока, проте найбільше вона хоче після перемоги повернутися в Кардашинку і продовжити працювати на рідній землі.