Про життя у казармах та бойовий дух українців

Аби взяти ситуацію під контроль, українська влада почала чистку в силових структурах. За часів екс-президента Януковича вони поповнилися одіозними кадрами, багатьох із них сьогодні підозрюють у шпигунстві на користь агресора.

Водночас Верховна Рада своїм рішенням повернула до життя Національну гвардію і почала мобілізацію. Та попри гучні заяви про те, що до лав Збройних сил призвали вже понад десять тисяч українців, сьогодні не кожен із них готовий виконати свій обов’язок перед Батьківщиною.

Буквально за пару тижнів росіяни взяли під контроль практично весь Крим. Більшість військових частин трималися до останнього, забарикадувавшись у казармах без зброї та їжі. Але так і не дочекавшись конкретних наказів з офіційного Києва, одна за одною перейшли під контроль агресора.

Загалом Україна втратила практично весь флот. А це – понад півсотні кораблів. До останнього, не інакше як героїчно, тримався тральщик "Черкаси". Аби не випустити судно з озера Донузлав, росіяни навіть затопили кілька кораблів, перегородивши шляхи відступу.

 "Черкаси" штурмував російський морський десант за підтримки бойових гелікоптерів. Єдина ж зброя з нашої сторони – пожежні гідранти, яких виявилося недостатньо проти спецпризначенців.

Хто володіє Кримом, той контролює Чорне море. Разом із півостровом держава Україна втратила десятки тонн зброї і техніки, торпедний боєкомплект. А також два підприємства оборонки – Феодосійську суднобудівну компанію "Море", відому малими десантними кораблями на повітряній подушці "Зубр", і завод із пошиття парашутів. До речі, обидва не мають аналогів в Україні. Загальну суму збитків експерти оцінюють у десятки мільярдів доларів. З військової точки зору, найбільшою втратою є сам півострів, з якого ракетами прострілюється все узбережжя Чорного моря.

Ігор ТЕНЮХ, екс-виконувач обов’язків міністра оборони:
– Якщо у керівництва є друге бачення на розвиток подій і є другі кандидатури, я не заперечую. І тому я, виконувач обов’язків міністра оборони, адмірал Тенюх, подаю у відставку. Честь маю!

Наскільки керівництво Міноборони адекватно реагувало на події в Криму, тепер має встановити слідство. Утім, фахівці вже сьогодні кажуть – усе зрозуміло і так.

Євген ЛУПАКОВ, капітан 1 рангу Військово-морських сил України:
– Уже тепер не таємниця, що Росія готувалася до окупації України після 2015 року, знаючи, що Янукович вдруге переобраний не буде. Про те, що агресія вже в прискореному варіанті готувалася зараз, свідчить той факт, що буквально на другий день після початку агресії в Севастополі почали висаджуватися десантні кораблі з Північного флоту, Балтійського флоту. Стоп, а тут декілька днів треба, щоби вони дійшли.

Зараз кажуть, що однією з причин відсутності збройного опору української армії став тиск світової спільноти. США та Євросоюз вимагали протистояти агресору без застосування зброї, побоюючись реальної загрози розв’язання третьої світової. Окрім того, нас запевняють, що у найбільш відповідальний момент у силових структурах розпочався саботаж, який готували російські спецслужби ще задовго до кримських подій і вторгнення.

Євген ЛУПАКОВ, капітан 1 рангу Військово-морських сил України:
– Наша Служба безпеки – так звана наша, але була не наша, бо зрозуміло, хто нею керував і де він зараз, той ФСБешник, який називався керівником, чи той же міністр оборони. Міністр оборони відмовився приймати присягу на вірність Україні. Ну в якій країні можливо таке?

Дмитро ТИМЧУК, керівник Центру військово-політичних досліджень:
– Шел прямой саботаж, по сути. Человек, который называл себя начальником Генерального штаба во времена Лебедева, по нашим данным, хотя номинально числился в госпитале, вовсю ездил по нашим войскам и агитировал за Россию. Армию предали, фактически развалили. Сейчас куча свидетельств о том, что работали фактически агентура ФСБ и ГРУ как у себя дома, работали в структурах военных. Очень много у нас информации о событиях, которые просто попахивают изменой и предательством.

Відтак, кажуть фахівці, коли Рада нацбезпеки й оборони нарешті ухвалила рішення вивести війська, аби ті не потрапили у розпорядження агресора, було занадто пізно. Врятувати залишки техніки вдалося лише завдяки окремим командирам на місцях, які банально не розгубилися. Наприклад, Сакський авіаційний полк, який своєчасно у повному складі передислокувався на аеродроми Миколаєва та Херсона.

Євген ЛУПАКОВ, капітан 1 рангу Військово-морських сил України:
– Постійно хлопці кричали – та дайте команду, ми готові їх рознести в пух і прах. Ті ж морські піхотинці, дніпропетровська рота – вийшла. Сказали, "тронете – будем стрілять".

Ігор КОЗІЙ, військовий експерт:
– Той командир, який професійно був підготовлений, той командир зміг своєчасно все це зробити. Ми маємо передислокування вертольотів з аеродрому Саків у Херсонську область, ми знаємо про своєчасний вивід кораблів прикордонної служби.

Нині керівництво держави все ще сподівається повернути всю втрачену в Криму техніку. Шляхом дипломатичних переговорів вдалося повернути більшість втрачених суден. Новим місцем базування Військово-морських сил може стати Миколаїв.

Ігор КОЗІЙ, військовий експерт:
– Перший корвет ми повинні були отримати в одинадцятому році. Зараз ми бачимо, я впевнений, і в шістнадцятому не отримаємо.

З окупацією Криму в Україні стартує мобілізація. Одним із перших рішень Верховної Ради стало відновлення Національної гвардії, куди добровольцями вже записалося понад 10 тисяч українців. Паралельно призов розпочали військкомати.  

Юрій КАЛГУШКІН, заступник Харківського обласного військового комісара:
– Уже сейчас проходит оповещение по укомплектованию части Национальной гвардии.

ОЛЕКСАНДР, мобілізований:
– Получил звонок. Согласно закону Украины прибыл в военкомат, получил задачу от военкома.

Якщо одразу після окупації Криму подальший наступ очікувався на південному сході країни, то вже незабаром елітні підрозділи російської армії масово стягуються до кордонів біля Чернігівщини. Саме звідси найкоротший шлях на Київ. За словами фахівців, цією дорогою танки Російської Федерації можуть дістатися української столиці за якихось 3-5 годин.

Журналісти "Знаку оклику!" теж мобілізуються на Чернігівщину. Прикордонний з Росією регіон – у стані підвищеної бойової готовності. По дорозі – блокпости. Військові, озброєні автоматами, прискіпливо перевіряють автомобілі. Утім, нам все ж вдається потрапити всередину. Сюди вже мобілізували військовозобов’язаних не лише з Чернігівщини, а й інших областей. За нашою інформацією, напередодні командирам частини, яка налічує понад три тисячі солдатів, довелося гасити бунт. Декого обурила звістка, що замість десяти обіцяних раніше днів, служити доведеться понад місяць.

Мобілізований:
– На трибуну вилітає якийсь п*дер, бл*ть, починає кричать – мы не хотим служить этой власти, мы не подписывались сюда, значить, воювать блін… Тут вибігає нормальний чувак і починає кричати з трибуни в мікрофон – хто ж захистить Україну, це загроза суверенітету, це вам – ганьба.

Олексій АРЕСТОВИЧ, військовий експерт:
– Это военная обязанность, военное положение. Это совсем другой юридический статус. А что они думали – кто будет защищать их жен и детей?! Надо и поощрять, и репрессировать. Армия – это не детский сад, это военная структура. А военное положение – вообще шутки в сторону.

Спокою вдалося досягти після ухвалення парламентом закону, який гарантує мобілізованим збереження робочого місця впродовж року. Окрім того, мобілізованим пообіцяли контракт із відповідною оплатою перебування в армії. Самі ж солдати кажуть – бунту не було б, якби військкомати працювали сумлінно.

Мобілізований:
– Вони вирішили у військкоматах не напружуватися і, як каже командір бригади, закинули невод, – кого схопили, хто не відмазався, хто прийшов, того й забрали.

Як наслідок, кажуть у частині – курйоз за курйозом. Які, до речі, в бойових умовах можуть призвести до непоправних втрат.

Мобілізований:
– Нам у тунгуску потрапив водієм-механіком тунгуски – водій-механік із танка. А в танку важелі зовсім не такі. І оце дали команду, а він втратив гусеницю в самий ответствений момент. Так це через те, що чувака призвали не того не на те місце. Зато всі поставили галочку, що призвали.

Неорганізованість в тилу не додає впевненості і самим бійцям.

Мобілізований:
– Там вон новые выгнали на полигон – там гидравлика не работает, то еще что-то не работает.

Вочевидь, проблему технічного забезпечення добре розуміє і чинне керівництво Збройних сил. За останні тижні в цю частину доставили десятки модернізованих танків Т-64, відомих як "Булат".

Про неготовність військової частини до прийому великої кількості мобілізованих свідчать і ось ці ліжка в коридорах казарми. Журналістам "Знаку оклику!" вдається пройти у "святая святих" – опочивальню солдат. Ліжка стоять навіть у проході. В кранах – лише холодна вода. Але й вона є не завжди. У класі тактичної підготовки, де квартируються офіцери, стенд із характеристики американських винищувачів Ф-16. Як видно, упродовж останніх років тут готувалися лише до війни зі Сполученими Штатами Америки та вивчали їхнє озброєння. Нині – за 23 роки незалежності – Українська держава чи не вперше відчула свою необхідність в реальній армії. Армія відроджується. А з нею повертається й український дух.    

Мобілізований:
– А переживать не надо, у нас оружия стоко, шо немерено. Москву танками, бл*дь, забросаем. У нас в роте все троешники, отморозки наглухо, послать некого, все сержанты. Одна элита посозывалась. До бою готовы вси.

Впевненості військовим додає і підтримка місцевих мешканців, які щодня звозять до частин і провіант, і одяг. Аби перевірити їхній дух в умовах, наближених до бойових, журналісти "Знаку оклику!" знаходять біля одного з сіл Чернігівщини замаскованих солдат батальйону протиповітряної оборони. Разом із головою сільради веземо солдатам речі першої необхідності.

Мобілізований:
– Сказали, шо вроді у вас все є.

– Да, в палатках спимо, буржуйки горять, главне – щоб кочегар не заснув, щоб холодно не було. В баню ходим, люди запрошують – з цим проблем немає.

На умови не скаржаться, за Батьківщину готові битися до останнього набою. Побажання до командування – оновити техніку.

Мобілізований:
– Нова техніка – найнагальніша проблема. Боевой дух нам поможет, но соотношение сил и засобив – явно превосходит.

Доброю підмогою могли б стати пожертви українців на армію. Але поки що рядові військові зібраних грошей не бачили, тож і живуть як спартанці.

Мобілізований:
– Скажем так, лічно ми на собі не ощутили ніяк. Те, що там показують, розказують. Що до конечного абонента дойдуть ці гроші – то дуже маленька надія.

Ярослав ТРАКАЛО, журналіст:
– Старі розвалені колгоспи, що залишилися Україні в спадок від Радянського Союзу, в теперішніх умовах забезпечують надійне маскування силам протиповітряної оборони, які контролюють небо держави біля кордонів з Росією.

Військові кажуть: реальна загроза вторгнення зовнішнього ворога має чи не єдиний позитив. Нині, здається, вже всі зрозуміли – фінансувати Збройні сили за залишковим принципом не просто злочинно. "Якщо народ не хоче годувати чужу армію, він повинен годувати свою".