6 января 2016 г. в 08:36
“Святвечір” — час, що символізує народження Христа. До нього готувались заздалегідь. Фактично з літа, бо саме тоді останній сніп пшениці відкладали для майбутнього дідуха.
6 січня жінки прокидались посеред ночі, адже перед ними стояло непросте завдання зготувати 12 страв. Усі вони без м’яса, молока, масла та яєць, оскільки Свят-вечір припадає на останній день посту. Ще до сходу сонця господині набирали із криниці воду, і на ній варили кутю та узвар.
У святкових клопотах були задіяні всі: від малого до старого. Дітлахи чистили горіхи для куті і перетирали мак. При цьому кожна мама намагалась застерегти доньку не облизувати ступку з маком, аби майбутній чоловік не був лисим.
У цей день намагалися нікому нічого не позичати та й самим нічого не просити, аби “не жебракувати цілий рік”. Батьки пильно слідкували, аби ніхто не сварився, і щоб діти не плакали, бо ж капризуватимуть наступні 365 днів.
Взагалі у малечі було чимало обов’язків у Святвечір: залізши під стіл, вони квокали “Кво-кво, завтра Різдво”, аби кури добре неслися, та виглядали першу зірку на небі, бо тільки із нею можна сідати до святкового столу. А перед тим як сісти, кожен дмухав на місце на лаві, щоб бува не придушити душі, які, вважалося, теж приходили на вечерю.
Сім’я промовляла “Отче Наш” і лише після цього приступала до вечері. У макітрах 12 страв, горить свічка, по чотирьох кутках столу часник, аби відганяти злих духів. Найголовнішу страву Святвечора — кутю — їли дерев’яними ложками. Першим її куштував найстарший член родини. Далі — всі інші.
Окремі тарілки і ложки ставили для покійних родичів, або того із родини, кого не було в цей вечір вдома. А от несподіваний гість віщував щастя на цілий рік. Також вважалося доброю прикметою запрошувати на вечерю самотніх та бездомних людей. Вечеряли довго і ніхто не мав права вставати, окрім господині, яка подавала страви.
Після вечері існувала традиція відносити частину вечері своїм хресним або ж бабцям повитухам. А от молодим дівчатам не терпілось наворожити собі судженого. Прибігши до річки чи струмка, нашіптували: “Як ця вода біжить, нехай так за мною свати бігають”.
Сім’я ще трохи колядувала та лягала спати, аби завтра зранку піти до церкви та відзначити народження Христа.
Жизнь Крыма после оккупации Россией за 10 секунд: опубликован видеоролик
