20 июля 2022 г. в 20:20
Репортерка НВ Саша Горчинська записала історію родини, яка постраждала від ракетного удару по Києву 26 червня 2022 року. Громадянка рф Катерина Волкова тоді отримала численні травми, фото, на якому її доньку виносять на ношах рятувальники, облетіло сторінки всіх ЗМІ. Чоловік Катерини, Олексій Нікітін загинув на місці.
Вибух
«Того ранку ми прокинулися від того, що наш будинок тремтів. Я бігла, але краєм ока бачила, як з вікон вилітає скло. В нашій спальні були щільні штори, і вони якийсь час стримували уламки. Я схопила доньку, яка спала зі мною, і ми побігли по сходах на перший поверх — квартира була двоярусна, ми спали на другому поверсі. Чоловік — внизу», — Катерина Волкова, мешканка одного з нових ЖК на вулиці Глибочицькій в Києві, згадує, як почався для неї ранок 26 червня 2022-го.
Російська ракета влучила в її будинок у Шевченківському районі столиці приблизно о 6:40. Двоярусна квартира на останньому, дев’ятому поверсі, в якій мешкала сім'я Катерини, опинилася в самому епіцентрі вибуху. Внаслідок ракетного обстрілу верхні поверхи будинку було зруйновано вщент — це спричинило обвал конструкцій та пожежу.
Після першого вибуху Катерина з донькою, семирічною Євгенією, залишилися на другому поверсі — вони сховалися між стінами. Її чоловік, Олексій Нікітін, все ще залишався внизу. Зі стелі сипалися шматки побілки. Потім — другий удар, і — темнота.
«Ти падаєш вниз і летиш. І розумієш, що, мабуть, все. Я навіть не певна, що знепритомніла, тому що я пам’ятаю, як я впала. І як на мене продовжувало щось падати згори: воно падало і падало, і це було боляче. Дивитися я не могла, бо мої очі засипало піском і камінням — кілька днів після того мені промивали їх від цих рештків», — згадує в розмові з НВ Катерина Волкова.
На автопілоті вона посмикала руками і ногами, переконалася, що кінцівки — на місці. Далі якийсь час продовжувала лежати в повній темряві й намагалася розпізнати, що відбувається навколо, по звуках. Їй здавалося, що по ній стікає кров, проте згодом з’ясувалося, що це була вода — в той момент рятувальники саме гасили пожежу, яку спричинив вибух.
«В якийсь момент в мене навіть промайнула думка: можливо, Женька вже не мучиться. Я думала, що, може, Київ — це вже як Маріуполь, а раптом, міста вже немає, і ніхто не прийде мені на допомогу, бо всі лежать так само, як і я. Думки були дивні: хотілося вмерти, тому що бажання жити — не було. Хотілося померти, бо було боляче», — ділиться страшними спогадами Катерина Волкова.
Тоді вона отримала множинні травми: опіки, садна по тілу та обличчі, рвані рани руки, через які досі не відчуває два пальці, розрив барабанної перетинки, а також компресійний перелом хребта. Як потім повідомили рятувальники, Катерину затиснуло бетонною плитою. Вона продовжувала лежати так, аж поки в один момент не почула голос своєї доньки:
«Вона запитала десь знизу: „Мамо, ти жива? Ти тут?“ З одного боку, я була рада, а з іншого — відчувала жах, бо не знала, чи вона страждає так само, як і я. Вона запитувала, чи нас врятують, і все, що мені залишалося — це її підбадьорювати. Ти кажеш це, але самій не дуже віриться».
Маленька Женя, каже Катерина, натомість, справді вірила, що їх з мамою врятують. Вона не піддавалася істериці та дослухалася до порад мами. Тож коли вони почули десь поряд чоловічі голоси, Женя, як і наказала їй Катерина, почала кричати, що було сили. Сама ж Катерина кричати не могла, адже її рот також був забитий піском. Женю почули, і — врятували. Знімок, на якому рятувальники виносять постраждалу дівчинку на ношах, облетів тоді всі соцмережі та ЗМІ. У Жені була рвана рана на шиї, яку їй зашивали під загальним наркозом, також — рвана рана щоки. Якийсь час дитина перебувала на лікуванні в ОХМАТДИТі.
Майже одразу після того, як рятувальники почали працювати на місці вибуху, стало відомо про одного загиблого. Ним виявився чоловік Катерини, Олексій Нікітін. Як з’ясувалося згодом, він опинився в самому епіцентрі вибуху, тож шансів вижити в нього не було.
Про те, що Олексія більше немає, Катерині повідомив його рідний брат Андрій, коли прийшов до неї в лікарню наступного дня. До того моменту Катерина намагалася дізнатися щось від лікарів, та ніхто не розповідав їй правди. Вже тоді вона почала здогадуватися, що відбулося насправді.
«Коли прийшов Андрій, я запитала в нього: „Льоша?“ По його очах зрозуміла, що чоловіка більше немає. Так дізналася про це офіційно», — розповідає Катерина.
Сім'я мала трьох домашніх тварин: двоє котів та собаку. Всі вони також загинули внаслідок тієї ракетної атаки. Про те, що собаки більше немає, Катерина здогадувалася одразу: в момент, коли відбувся удар, каже, пес був поряд із чоловіком. Котів якийсь час ще намагалися шукати, та навіть розвішували оголошення по району. Та одного дня до Катерини в лікарню прийшли рятувальники і розповіли, що, розгрібаючи завали, знайшли тіла всіх трьох тварин, і поховали їх у дворі будинку.
«Доньці ми про це не сказали. Тобто вона знає, що собака пішов „на веселку“ разом із татом, а от щодо котів ще має надії», — зізнається Катерина.
Зараз вона разом з Женею живе в квартирі своєї свекрухи — матері загиблого чоловіка. Попереду — тривале лікування: аби вилікувати переламаний хребет, місяць вона має провести, лежачи, ще місяць — ходити в корсеті.
Родина
Андрій Нікітін, брат загиблого Олексія, зранку, 26 червня, прокинувся від дзвінка свого друга. Той запитав, чи Андрій вже читав новини, та розповів про чергові прильоти російських ракет по житловому комплексу. Андрій спробував зв’язатися з Катериною та Олексієм, та після кількох невдалих спроб поїхав на місце трагедії. Там побачив усе на власні очі: коли помітив, що ракета влучила у верхні поверхи будинку, подумки поховав всю сім'ю. Одразу поїхав до своєї мами і також привіз її на місце події. Там стали чекати на якісь новини.
«Хтось давав заспокійливі пігулки, хтось — воду, з іншого боку з’явилася чиясь рука з фотографією маленької Жені, дівчинки, яку дістали з-під завалів та повезли до ОХМАТДИТу. В той день це було перше чудо, що дитина залишилася жива», — згадує в розмові з НВ Андрій Нікітін. Він одразу вирушив до лікарні, щоб провідати дівчинку. Згодом з новин дізнався, що з-під завалів було врятовано також і Катерину. Зізнається: після цих двох див — порятунку Катерини та Жені — якийсь час сподівався, що, можливо, Олексій також міг вижити. Та третього дива не сталося.
«Впродовж дня з місця події надходили якісь суперечливі відомості, зокрема, що врятували ще якогось чоловіка, жінку. Потім, як виявилося, це і була Катя, — розповідає Андрій Нікітін. — На місці події перебували мої друзі, друзі Олексія, які спостерігали за тим, що відбувається. На жаль, вони впізнали рештки мого брата».
ЖК, в якому проживав Олексій Нікітін з родиною, потрапляв під російські ракети двічі. Ввечері 28 квітня 2022 року внаслідок ракетних обстрілів по цьому житловому комплексу загинула журналістка Радіо Свобода Віра Гирич. До цього ворожі снаряди влучали також в будівлі поблизу станції метро Лук’янівська, що неподалік від цього ЖК.
«З самого початку російського вторгнення в лютому я наполягав, дуже вмовляв Олексія, аби він із родиною переїхав кудись подалі від заводу Артем. Його було досить важко в чомусь переконати», — так згадує про початок повномасштабної війни Андрій Нікітін.
Однак коли військові дії на території Києва та області почали набувати все більш масштабного характеру, це все ж таки змусило Катерину Волкову з донькою залишити місто на певний час. Вони тимчасово мешкали на Західній Україні, а потім виїхали до Словаччини.
Рішення залишити Київ у березні ухвалили, адже хвилювалися, зокрема, й за стан маленької Євгенії. Як розповідає Катерина, з вікна їхньої квартири було видно телевежу на столичних Дорогожичах — її російській війська обстріляли 1 березня. Кілька разів Катерина з донькою ходила ночувати в метро. Коли прочитала в новинах про те, що в напрямку Києва прямують ворожі вертольоти, вирішила, що час їхати. Олексій же виїжджати відмовився.
«Він казав, що це його місто і він не збирається його покидати. Якийсь час жив у мами, а потім вирішив повернутися додому. І якраз коли повернувся, в наш ЖК був прильот, — згадує Катерина Волкова. — Був страх за нього: пам’ятаю, він написав, що прилетіло, але не скаже, куди, і що не може говорити. Я полізла читати новини, там виклали відео з камер спостереження на під'їзді, й я одразу зрозуміла, куди [прилетіло]. Через хвилин 15 він подзвонив і сказав, що живий».
Після першої ракетної атаки в будинках ЖК повибивало вікна, проте квартира Олексія та Катерини тоді залишилася неушкодженою. В їхньому будинку відключили газопостачання, і підключити назад не встигли. Це, на думку Катерини, врятувало їм з Женею життя під час другої атаки: якби в їхньому будинку був підключений газ, через обстріл та пожежу могло би вибухнути все:
«Якби газ включили, можливо, я би тут з вами не сиділа», — розмірковує вона.
Катерина Волкова з донькою повернулася в Київ 12 травня, за день до свого Дня народження. З тих пір вони більше не покидали місто.
Паспорт
26 червня, майже одразу після того, як на місце прибули загони Державної служби з надзвичайних ситуацій та правоохоронці, радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко продемонстрував на камери журналістам російський паспорт Катерини Волкової. Ці ж фото він виклав і у свій телеграм-канал.
«На місці катастрофи тоді знайшли Катін російський паспорт, термін дії якого минув. Це було розповсюджено в телеграм-каналах, у ЗМІ. Після цього друзі скидали мені якісь скріншоти, на яких росіяни обговорюють цю трагедію. Буцімто їхній будинок насправді був не заселений — пустував після попередньо обстрілу, нібито такої громадянки як Катерина Волкова — немає. Писали також, що в неї нібито два громадянства одночасно — і українське, і російське, що є порушенням закону», — говорить Андрій Нікітін.
За його словами, тепер Катерина Волкова має намір просити президента Володимира Зеленського та Державну міграційну службу розглянути питання про надання їй українського громадянства. Сама ж Катерина каже, що станом на сьогодні відновити документи вдалося тільки для доньки Євгенії, адже все, що вони мали, було знищене внаслідок ракетної атаки.
З-під завалів зі зруйнованої квартири вдалося витягти лише кілька вцілілих речей, розповідає Катерина Волкова. Це пластмасова поні — іграшка Жені, також перший купальник дівчинки для занять гімнастикою, який зберігся в ідеальному стані — на ньому вціліла навіть вишивка з декоративних камінців. Також золоті прикраси, які потім знайшли друзі Катерини і зараз намагаються їх відчистити. І — той самий російський паспорт.
«Я називаю це якоюсь злою іронією. З усього, що було в квартирі, з усіх документів, які лежали в тому ж місці, чомусь вилетів саме мій російський паспорт», — каже Катерина. Додає: злості чи образ через те, що її дані опинилися в публічному просторі, не відчуває. Вона розмірковує, що, можливо, пізніше, коли завали ще будуть розгрібати бульдозером, їм вдасться знайти ще якісь особисті речі. Та — не факт.
В росії у Катерини Волкової залишилася мама та друзі. З мамою спілкування не припиняли з першого дня війни. Катерина каже: її друзі там також не підтримують війну та «називають речі своїми іменами». Сама ж вона розмірковує, що наразі між Україною та росією — «глуха стіна», і переконана: сенсу доводити щось росіянам, які називають її «фейком» — немає:
«Мені іноді здається, що я більш справжня, ніж вони, — говорить жінка. — Я вважаю дії РФ актами тероризму, в якому напряму постраждали, в тому числі, я і моя сім'я. Це дії, спрямовані на знищення населення».
На запитання про те, чи не планує вона після одужання виїжджати з Києва або з України, Катерина Волкова відповідає: «Я боюся будувати будь-які плани».
Одним із першочергових завдань наразі буде реабілітація — зокрема, й психологічна, для маленької Жені. За словами її мами, вдень дівчинка активна, грається улюбленими іграшками та зі згоди лікарів навіть знову почала відвідувати тренування з гімнастики. Психологи радять трохи зачекати: дати Жені можливість якийсь час побути в знайомому оточенні, гуляти та спілкуватися з дітьми. А пізніше — розпочати з нею роботу.
«Ми з Женею розмовляли, і я запитувала, чи не проти вона виїхати кудись хоча б на пару тижнів, змінити обстановку. Можливо, кудись на Західну Україну, — ділиться Катерина. — На що вона запитала в мене: «Мам, а «вони» знають про ці місця? «Вони» — це російські солдати, які обстрілюють Україну. Я кажу, так, знають, бо ці місця є на карті. На що Женя відповіла, що в такому разі нікуди їхати не хоче».
