28 сентября 2022 г. в 17:00
Ця проста українська родина стала ще однією із десятків тисяч тих, кому приніс горе «руський мір». Люди мирно трудилися на своїй землі, де жили їх діди і прадіди. Нікому не робили і не бажали зла. І ось прийшли «асвабадітєлі». І звільнили від життя пана Володимира.
Ми жили у погребі з квітня, – розповідає дружина загиблого. – Кожну ніч спускалися, бо страшно. Бахкало постійно. А згодом вже і вдень ховалися. До нас прилітало – побило дах, вікна. Але все було нормально. А в п’ятницю… Сталося горе. Я поралася біля худоби, почула вибухи. Сказала чоловікові – давай, Вова, у погріб. Почали спускатися. Я перша. А він почав двері закривати. І як раз у цей момент прилетіло до нас у двір. Двері прошило уламками…. Він закричав, і одразу з нього – калюжа крові. Я кинулася до нього, підхопила. Теж була вся у крові…
Смертельно поранений чоловік помер на місці.
Наступного дня сусіди допомогли його вдові трохи підлатати побитий будинок, щоб у ньому можна було жити.
Жінка не збирається залишати свій дім навіть після трагедії, хоча діти кличуть до Зеленодольська.
Тут земля у нас, ми все життя на землі. Чоловік мій дуже любив землю,– плаче вона.
Згадує, що були у неї і викохані троянди, і виноградник. Все це знищили кляті орки.
Жінка вірить, що українські захисники виженуть ворога, не віддавши йому жодного клаптика нашої землі. Що ми все відбудуємо. І будемо ЖИТИ ще краще, ніж раніше. Каже, що обстрілів останнім часом стало менше, бо ЗСУ трохи відігнали загарбників.