«Золоті» прохачі, або чи можливо вирішити проблему дитячого жебрацтва?

Розхристаний Олесь Д. набридливо чіпляється до перехожих і слізно канючить гроші. Каже, що хоче їсти. Рідко хто з людей, проходячи мимо, не подає замурзаній дитині бодай кілька копійок.

За годину-другу кишені Олеся відвисають від ваги монет, але  він просить милостиню знову і знову, адже знає, що неподалік за його «роботою» пильно стежить помутнілими від горілки його рідна мати (!). Ще за якусь годину вона волочеться, поспіхом пересипає у свої кишені кількагодинну виручку та миттю щезає у недрах найближчого ганделика…
          
Недбайливість батьків чи все таки налагоджений бізнес?     
Мер Івано-Франківська Віктор Анушкевичус якось видав на-гора своє невдоволення одразу всіма жебраками: «Колись вони стояли на площі перед Білою церквою, нині ж забралися до середини культової споруди, пройти неможливо…».

Не надто оптимістично характеризує проблему неповнолітніх безхатченків й очільник Служби у справах неповнолітніх Львівської ОДА Володимир Лис: «На вулицях стародавнього міста Лева майже 30% – це «проблемні» діти з Закарпаття, 40 %  – з неблагополучних родин і ще 20% – ті, хто психологічно схильний до бродяжництва…».

Та як би там було, проблема малолітніх бідаків існує майже в усіх регіонах держави. Заступник начальника Департаменту кримінальної міліції у справах дітей МВС України полковник міліції Віктор Суранович наводить статистику. Впродовж нинішнього року за втягнення дітей у жебрацтво на тому ж Закарпатті працівники міліції порушили аж… 23 кримінальних справи. 4596 осіб відповідатимуть в адміністративному порядку за доведення неповнолітніх до стану сп’яніння, 37738 адмінпротоколів складено проти дорослих, які нехтували виконанням батьківських обов’язків і ще 92 чоловік правоохоронці притягнули до кримінальної відповідальності  за недбале виховання дітей.

– Неповнолітні гуляки – нагальна проблема, як для правоохоронців, так і для самих мешканців закарпатського регіону, – зізнаються працівники відділу кримінальної міліції у справах дітей Ужгородського міськуправління ГУМВС України в Закарпатській області. – Нещодавно в регіоні затримали одразу трьох неповнолітніх жебраків. Як з’ясувалося одинадцятилітній і семилітній хлопчики та шестирічна дівчинка були, уявіть собі, з однієї родини (!). А просити милостиню в людей  їх заставляє не хто не будь, а знову ж таки рідна мати (!), яка в свої 30 з гаком ніде не працює.

Подібна історія сталася й в Червонограді на Львівщині. Дев’ятнадцятирічна Анна зі своєю однорічною племінницею, донькою старшої сестри, впродовж двох місяців випрошувала милостиню у перехожих. Коли ж місцеві стражі правопорядку затримали жебрачку та не приховувала, що разом із родичкою та ще двома її дітьми приїхали в одне з сіл на Сокальщині. Там оселилися в корівнику. Отримавши дозвіл у сестри, дівчина, двічі на тиждень, разом із малечою їздила до обласного центру жебракувати.  

Фахівці служби в справах дітей стверджують, що деякі недбайливі дорослі НАВМИСНО виснажують діток, аби ті були сині та худі, викликали в перехожих співчуття.

–  Немало неповнолітніх злиднів й у Південній Пальмірі, – говорить одесит Юрій Данілов, колишній офіцер із організації дозвілля військовослужбовців. – Питання лише в тому, що дітей, які помирають з голоду не існує. А ті, що стоять з простягнутою рукою й, справді, професійні жебраки, більшість з яких цигани. Ці не просять, а вимагають. Вони біжать за людьми, хапають їх за руки.

 

Одного разу я, як старший офіцер з організації дозвілля військовослужбовців у Повітряному командуванні «Південь», проводив екскурсію зарубіжним колегам з Республіки Білорусь. Як тільки підійшли до території малих ромів у лахмітті, ті одразу стали чіплятися до військових, а потім й взагалі погрожували вимастити їх брудом, якщо ті не «заплатять». А якщо правоохоронці й «хапають» самих настирливих, ті у відповідь лементують «відпустіть мене, дядечку міліціонере, в мене тато і мама п’ють, як же мені жити – мушу просити».

Львівська екскурсовод Тетяна Сукоркіна підтримує свого одеського колегу. «Біля Оперного театру та на відрізку екскурсійного маршруту між Преображенською та Вірменською церквами стало неможливо проводити екскурсії. Туристи зазнають справжнього нападу жебраків. Тут є і цигани, є й наші співвітчизники, є дорослі, є й неповнолітні. Всі вони галасують, не дають проходу, вимагають «платити данину». Така ситуація відлякує гостей міста. Іноземці бояться приїжджати до нас вдруге», – підсумовує Тетяна Леонідівна.

У закарпатській міліції та в Департаменті кримінальної міліції у справах дітей МВС, зокрема, не приховують, що виявляють надзвичайно багато фактів, коли дорослі не цікавляться життям своїх чад. Цей призводить до того, що дитину без належного батьківського догляду досить легко втягнути в жебрацтво. Проте чи насправді подібний кримінальний бізнес квітне в Україні, правоохоронці ствердної відповіді не дають.

 

Чи зрушить законодавчий віз з місця?..    
Ще минулого року Президент України підписав Закон «Про внесення змін до розділу ІІ Закону Україну «Про внесення змін до кримінального та Карно-процесуального кодексів України щодо використання дитини для жебрацтва».

 

Головною метою законодавчого акту є встановлення кримінальної відповідальності за втягнення дітлахів у злидарство. Вітчизняні законодавці й раніше виступали на захист прав дітей. Ще 2005 року Верховна Рада ухвалили Закони «Про дитячу безпритульність в Україні та шляхи подолання цього явища» та «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» тощо. Наступний – 2006 рік Президент навіть оголошував роком захисту прав дитини. Прийнято й немало інших законодавчих ініціатив – з добрий десяток постанов Кабінету Міністрів та розпоряджень Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, що стосуються виключно проблем дітей-безхатченків.

Заступник начальника Департаменту кримінальної міліції у справах дітей МВС України полковник міліції Віктор Суранович погоджується з тим, що юридичні нововведення є надзвичайно актуальними та вкрай необхідними. Нині втягнення дитини у жебрацтво вважається серйозним злочином і за це можна потрапити за грати.

Приміром, у місті Чернівцях проти матері того ж самого Олеся Д. (див. початок матеріалу – Авт.) та ще двох таких самих недбайливих батьків правоохоронці уже порушили кримінальні справи. Як з’ясувалося, усі троє дітей, які випрошували гроші в перехожих на вулицях міста, з неблагополучних сімей. Вони не відвідували школу та з ранніх років були втягнутими батьками в жебрацтво. Справи стосовно цих горе-людей вже направлені до суду. Усім за статтею 304 нового Карного кодексу «Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність» загрожує до п’яти років «колючки».  

Втім скільки нині чоловік відбувають покарання за здійснення подібних злочинів у Департаменті кримінальної міліції у справах дітей МВС не знають, оскільки подібної статистики не ведуть. Зрештою, навряд чи ця цифра є такою, щоб принципово налякати всіх тих, хто недобросовісно ставиться до виконання батьківських обов’язків. Таким, як мати Олеся, абсолютно байдуже наступить за її бездіяльність чи то кримінальна чи то будь-яка інша відповідальність. Їй, і таким як вона, аби вчасно закласти за комір, решта…

То чи можливо вирішити проблеми «дітей вулиці»?   
Нещодавно правоохоронці Волині провели комплекс оперативно-профілактичних заходів під кодовою назвою «Діти вулиці». Начальник Луцького міськвідділу УМВС України у Волинській області полковник міліції Роман Крохмаль на оперативній нараді зазначив: «Ми ставимо завдання не зловити якомога більше безпритульних дітей.

 

Дані профілактичні заходи спрямовані, насамперед, на виявлення можливих місць скупчення молоді, різні притони, місця, де неповнолітні вживають алкоголь та наркотики. Слід пам’ятати, що з малолітніх безхатченків та жебраків виростають досвідчені «квартирники» та кваліфіковані злодії. І якщо їх не зупинити на ранньому етапі, то проблеми в подальшому можуть бути надто складними», – підсумував Р.Крохмаль.

У ході відпрацювання міста працівники міліції перевірили… 670 житлових будинків, виявили 75 місць перебування громадян без постійного місця проживання, з яких 73 знаходяться в підвальних приміщеннях та 2 на горищах. Також мешканці будинків вказали правоохоронцям на 3 місця постійного скупчення підлітків, де вони систематично розпивають слабоалкогольні напої та пиво. Начальник відділу кримінальної міліції у справах дітей УМВС України у Волинській області полковник міліції Василь Шипук повідомив, що за час відпрацювання виявлено 11 неповнолітніх, які під час навчального процесу без поважних причин вешталися містом. З дітьми проведені профілактичні бесіди. Ще 4 батьків притягнуто до адміністративної відповідальності.

А ось на Рівненщині працівники соціальної служби та кримінальної міліції у справах дітей пішли ще далі. Тут «проблемним» підліткам показують, як «живуть» їхніх 129 ровесників у Дубенській виховній колонії. Начальник ВКМСД Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області Олена Кравчук переконує: «Навіть, якщо з тих 10 – 15 підлітків, які побувають тут і подивляться, що буде з ними, якщо вони скоять злочин, то, хоч один із них таки задумається і не ступить на хибний шлях…».

Подібну роботу проводять й представники іншої Служби в справах неповнолітніх. «Ми виявляємо малолітніх волоцюг, беремо їх на облік, а ще відвідуємо неблагополучні родини», – наголошує начальник Служби у справах дітей Львівської ОДА Володимир Лис і одразу додає: «У Львівському притулку, як і зрештою в інших, неповнолітні безхатченки можуть перебувати не більше 90 діб, протягом яких приймається рішення про їхню подальшу долю…».

Так, приймається, але ж яке? Чиновник не поспішає говорити про радужні перспективи дітей, які з часом вислизають з під опіки соцслужби.  Що ж насправді чекає на них? Нині, приміром, навіть родина, яка веде цілком пристойний спосіб життя та з середнім достатком  не завжди забезпечує комфортні умови для своїх чад. Куди не глянь – за все потрібно платити – за навчання, за гуртки, за курси іноземних мов тощо. Навіть колишні ПТУ та технікуми з їхніми робітничими спеціальностями давно перейшли на комерційні рейки та «вимагають» за навчання стільки, що гляди, аби вистачило. 

У той же час висловлювання деяких чиновників, що в країні створюються нові притулки для «проблемних» дітей, залишаються лише декларативними заявами. Діти ж чомусь продовжують тікати з тих заново створених чи переформатованих дитячих закладів, переповнених «любов’ю і піклуванням», тікають також із домівок, де кинуті дорослими напризволяще.

Тож чи не випадково більшість «проблемних» дітей знову стають «королями вулиць»… Кому потрібні чужі злидні та їхні проблеми? До того ж позбавитися від дитячого жебрацтва надзвичайно важко, оскільки більшість українців не можуть спокійно пройти повз стражденну дитину, щоб не подати їй бодай кілька копійок. Попит таки породжує оту кляту пропозицію. І цілком імовірно, що проблема дитячого жебракування таки існуватиме доти, допоки…  існуватиме, його величність ПОПИТ…
   
КОМПЕТЕНТНО, Віктор СУРАНОВИЧ,
заступник Начальника Департаменту
кримінальної міліції у справах дітей, полковник міліції.
 
«Щоб більш ефективно вирішувати проблеми «дітей вулиць» спільно з зацікавленими міністерствами працюємо над створенням при навчальних закладах, так званих, живих куточків, де можна було б розводити всіляку живність – пташок, дрібну звірину. Житлом для них могли б слугувати, приміром, якісь закинуті приміщення.
Пригадую, як з дітьми відвідував голуб’ятню. Ви б лишень бачили очі цих підлітків – вони сіяли від щастя. А один хлопчик побачивши померлу пташку, взяв її на руки та став плакати. Зворушлива була сцена. Психологи пояснили, що душа в цієї дитини ще не зовсім зачерствіла, з неї можна та потрібно «ліпити» гідного громадянина. А живі куточки – чим не дієвий метод у вихованні підростаючого покоління?…». 

ЩО КАЖУТЬ ПСИХОЛОГИ?
Зростання кількості дітей-жебраків психологи пояснюють, насамперед, збайдужінням дорослих до проблем дітей, поглибленням психологічної прірви між різними віковими категоріями, зростанням агресії в повсякденному житті. Тож вихід тут один – потрібна робота психолога як з дітьми, так і з дорослими.
А ще дитяче волоцюзтво та жебракування – це ціла філософія. Для зміни стереотипів, корекції цієї філософії потрібен центр соціально-психологічної адаптації. Подібний заклад, приміром, зі звичайного притулку в Центр соціально-психологічної реабілітації для дітей планують реорганізувати у Львові на вул. Левандівській, 17в. Ці зміни заплановано впровадити вже наступного року за рахунок державного бюджету. Однак наразі не відомо, чи стане такий центр порятунком від дитячого жебрацтва і бездоглядності в регіоні, оскільки результати цієї роботи можна буде побачити лише після того, як заклад створять і він почне реально працювати. Наразі ж питання бездоглядних дітей у Львові, як і зрештою в інших містах держави, залишається невирішеним.

ДЕЩО З ІСТОРІЇ ЖЕБРАЦТВА
Ще за часів правління царя Івана Грозного всіх жебраків переписували, щоб потім визначитися, що з ними робити. Переписували кілька років поспіль, а от дієвого способу, який би вирішував їхні проблеми, так і не знайшли.
Пропонували боротися зі злиднями й Петру І. Тоді ж був підготовлений «Проект заборони жебрацтва», у якому йшлося про те, що дітей прохачів навчатимуть у церковних парафіях. Одного разу Петро І навіть розсердився, коли дізнався, що в тодішній злиденній Росії жебракам подають понад… 230 мільйонів рублів на рік!
У XІX ст. вивчав життя жебраків і французький вчений Людовік Полпана. І ось якого висновку він дійшов: «Більшість із них мають стійку відразу до… праці. Варто їм запропонувати роботу і вони негайно зникнуть…».
Як відомо, й за радянських часів існувала стаття за дармоїдство.

З ІНОЗЕМНОГО ДОСВІДУ 
У місті Єревані (Республіка Вірменія) жебрацтва, як явища, майже не існує. У столиці й інших містах краю жінка чи дитина з простягнутою рукою – велика рідкість. Вірмени пояснюють це тим, що в країні немає бездоглядних дітей. Різні соціальні служби забирають їх з вулиць, як тільки виявлять. «Причому зробити це не зовсім важко, оскільки країна невелика, а відтак все легко відслідкувати», – пояснює викладач психології Єреванського національного університету Белла Казарян. А тамтешній журналіст Самвел Мартиросян розповідає, що дітьми, як і зрештою зрілими людьми, які бідують, опікується не стільки держава, скільки родичі та друзі. Виховання дітей лежить виключно на батьках. А ось ледарів у Вірменії не поважають.

 

Іван КУЛЕХА,
ДЗГ МВС України